На поминальний понеділок цигани їдуть до Полтави навіть із Закарпаття

Новий Заповіт рятує не тільки душу, але й від спеки:) | Фото: Каріна Тютюнник

Сьогодні, у поминальний понеділок, полтавці відправилися на кладовище, аби вшанувати пам’ять рідних і дорогих серцю людей, яких, на жаль, більше немає в живих. Тих, хто прийшов до могил в одиночку, мало. Більшість навідалися до місць поховання з друзями чи родичами. До речі. Транспорту, яким можна доїхати до Розсошенського кладовища і назад, не бракує.

На Розсошенському кладовищі порівняно чисто. Полтавці обережно складають сміття у купи. У несанкціонованих для цього місцях сміття ми не бачили.

А поки полтавці прибирають на могилках та поминають рідних, за ними спостерігають цигани. І коли засмучені городяни йдуть додому, останні підходять до могил і забирають залишену «покійнику» їжу. З кількома циганами нам вдалося поспілкуватися, хоча більшість на запитання «Полтавщини» реагували агресивно. Циган Віктор розповів, що приїхав на кладовище із родиною. Спеціально — на поминальні дні, аби запастися провіантом. Сім’я Віктора живе у Зачепилівці (Новосанжрський район). У чоловіка двоє дітей — 4-річний хлопчик та 5-річна дівчинка. Віктор ніяково знизує плечима, коли розмова доходить до роботи. Говорить, працює, як вийде: копає город у сусідів, розвантажує вагони. Проходячи кладовищем, батько більшу увагу звертає на цукерки. Говорить: його діти — ласуни. Ми поцікавилися, на скільки, зазвичай, вистачає зібраної на кладовищі їжі. Віктор відповів: цукерок на місяць — точно, пиріжків, куличів і.т.п. — на кілька тижнів. Циганка Тетяна жебракує через фінансову скруту. Говорить: зараз у декреті з донькою. Щомісячно отримує на дитину 136 гривень. Цих коштів жінці не вистачає. А ось Олена приїхала з друзями та чотирма дітьми до Полтави аж із Закарпаття. Пояснює: це не перша її поїздка до нашого міста — люди тут її підгодовують, та й на могилках багато їжі лишають. На запитання, чи пробувала жінка знайти роботу, та відповідає: із дітьми ніхто не бере. А поряд сидить маленька замурзана 4-річна Неля... Сьогодні вона їсть крашанки з могили, учора ночувала на вокзалі, а завтра їхатиме додому хтозна-як...

Згадуємо тих, кого немає з нами. Не тільки сьогодні, не тільки... Вічна пам’ять тим, кого любили, любимо і будемо любити...

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»