Як квітне Полтава

Квіти біля театру імені М. Гоголя. Полтавці не милуються ними, мабуть, через швидкий темп життя… | Фото: Каріна Тютюнник

Квіти у Полтаві є. Бажати їх побільше — мабуть, «забагато хочете» і невміння цінувати, що маємо?

Нещодавно ми писали про те, як у нашому місті квітнуть абрикоси. Колись, десь, якось пам’ятається: «Квітни, Полтаво!..» — і щось там далі. На цей раз вирішили підготувати матеріал під назвою «Полтава квітне». Весна ж, усе-таки. Проте після того, як огледілись, вирішили статтю трохи перейменувати на — «Як квітне Полтава».

Певна радість у тому, що у цей раз квіти ми не стільки винюхали, як минулого разу абрикоси, скільки...побачили. Побачили тоді, коли відчули, що мали б вже їх таки винюхати. Але ж — ні. І, опустивши очі додолу, почали шукати об’єкти, які мали б бути винуватцями того, що ніжний шлейф запаху, підхоплений вітром, нісся б вулицями Полтави й зупинявся б хіба що, зачепившись о хмари.

Гарно, точніше — рожево, зараз біля Полтавської обласної державної адміністрації. З цим погодиться багато хто. Доказом цього слугують полтавці — як не один (частіше, одна), так інший, — хтось постійно лізе у клумбу з трояндами попозувати перед фотоапаратом. Шкода тільки, що квіти вже не пахнуть так професійно, як можуть.

Досить мило і в Корпусному парку. Біля Сонячного ж — жовто-червоніють квіти, висаджені нещодавно працівниками КП «Декоративні культури». А ось біля Білої Альтанки ні запаху (від пива — також), ні кольору. Над нею — одне велике і блакитно-хмарне небо. Аби не панорама, було б зовсім «голо». До речі, дорогою до Ротонди Дружби народів також похмуро. Біля пам’ятника Тарасу Шевченку ситуація та сама — «безквіткова». Проте працівники «Декоративних культур» вже працюють на місці. Мабуть, «Квітни, Полтаво!» — це їх лозунг. Тепер знатимемо, кому дякувати за майбутнє буяння у районі Краєзнавчого музею.

Можливо, ми забагато хочемо: аби квітів у Полтаві було таки побільше. Є ж проблеми і серйозніші, а нам подавай квіти! Проте очам не поясниш... І тут згадуєш про знамените: «Подивись на світ під іншим кутом» — і, нарешті, квіти — знаходиш, їх...бачиш. За Сесілію Уеббер, люди — це квіти. Погляньте на фото усміхнених полтавців, ну, хіба не так?

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»