Олександр Мамай став свідком сліз випускниць та їх останнього дзвоника

У Полтавській загальноосвітній школі №22 — останній дзвоник | Фото: Каріна Тютюнник

Мер Полтави привітав випускників ЗОШ №22 з останнім дзвоником. Школярі ж не могли втримати емоцій: хто плакав, хто курив цигарки.

Сьогодні у Полтавській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 22 пролунав останній дзвоник. Привітати випускників прийшли мер Полтави Олександр Мамай, заступник міського голови Світлана Порохня та начальник управління освіти Полтавського міськвиконкому Наталія Дорохова.

Родичі і друзі не випускали з рук фотоапарати. Випускниці — смикали до низу короткі суконьки. Випускники ж — серйозно дивились на спікерів виступу. Веселилися тільки учні молодших класів, які ще не доросли до 11-ого. Вони жартували з приводу свого останнього дзвоника: «Будемо ридати і обтиратися о гарну сукню класного керівника». Першокласники ж чекали, доки старші одношкільники відпустять повітряні кульки до неба. І дочекалися.

Під час заходу «Полтавщина» не бачила, щоб випускники плакали, як це часто трапляється. Проте зрідка дівчата закидали голову назад — традиційний спосіб зберегти макіяж, закочуючи сльозинки назад до ока. Атмосфера ж заходу була жартівливою... 11-класниця запитала маленьку дівчинку: «Хто ти?» — «Твоє дитинство», — відповіла та. — «Пам’ятаєш, як вперше закохалася у рудоволосого хлопчика? А як на новорічних ранках грала роль Баби Яги? А тепер прощавай...» Символічно дитинство попрощалося з випускниками. На підтвердження цього після свята деякі з них пішли курити у затінок — тепер вчителі не можуть читати їм лекції про шкідливість паління, адже вони — дорослі.

Після вальсу випускників пролунав останній дзвоник. Усі розбіглися фотографуватися — з родичами, однокласниками. друзями. Фотографувалися і біля улюблених місць на території школи. За словами 11-класників, це ті місця, де полюбляли відпочивати на перерві та прогулювати уроки. «Поруч річка. Ну, гріх не прогуляти там математику», — зазначив В’ячеслав.

Випускникам жаль прощатися зі школою. Більше вони не жуватимуть булочки, стоячи коло духмяного бузку, не вболіватимуть за своїх на шкільному полі... Проте, на їхню думку, дорога попереду цікава і достойна того, аби по ній крокувати.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»