У Полтаві інваліди отримали від продуктових наборів до квартир з автомобілями

Подарункові продуктові набори для інвалідів | Фото: Ян Пругло

Сьогодні у міському будинку культури відбулися урочистості присвячені Міжнародному дню інвалідів.

Зал МБК, який вміщує 600 людей, став замалим для всіх інвалідів та членів їх сімей, однак люди не зважали на тісноту. Головним для них стала увага з боку міської влади. Тим більше, що увага була не тільки символічною. Міський голова Полтави від громадського об’єднання «Наш дім — Полтава» вручив окремим інвалідам та членам їх сімей дві квартири на першому поверсі, автомобіль, інвалідні візки та грошову допомогу в 300 грн.

У відповідь люди з обмеженими можливостями подарували концертну програму. Зокрема Наталія Гузенко продекламувала свої вірші, а Олена Ковтун та Вікторія Тулікова розчулили публіку своїми піснями. Тарас Худін на кілька хвилин увійшов в образ Квазімодо та разом з Есмеральдою заслужили вдячні оплески залу.

Не залишились без уваги і спортсмени-інваліди. Це параолімпійський чемпіон Дмитро Кузьмин, Дмитро Колесниченко, Ярослав Терещенко та багато інших.

Як розповіла «Полтавщині» голова міської Асоціації дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства Ольга Григорук, сьогоднішнє свято їй особливо запам’яталося:

— Я 13 років очолюю нашу організацію, однак такий концерт і таку увагу до інвалідів бачу вперше. У залі і на сцені наших дітей більше 200. Хоча їх більше, просто дехто прикутий до ліжка і не зміг порадіти разом із своїми однолітками.

Трохи хвилювалася перед виступом і переможниця конкурсу «Міс краса без обмежень» Марія Соловієнко. Вона зараз на інвалідному візку, хоча колись ходила на високих підборах — після автомобільної аварії світ кардинально змінився для дівчини.

— Раніше я багатьох речей не помічала. А от зараз, якщо пройтися від центру міста до Зигіна, то там я майже нікуди не можу самостійно зайти. Без друзів та знайомих інколи досить важко потрапити до якогось будинку чи сісти на автобус. Хоча оці нові тролейбуси, в які може заїхати візочник, для інвалідів дуже необхідні. А так, то без допомоги друзів, звичайно, важко, хоча, як бачите, це не заважає мені вигравати конкурси краси.

Вже після концерту полярні емоції були в інваліда І групи Валентини Банько та у її чоловіка Костянтина. По-перше, жінка розчулилася від уваги до себе та концерту:

— Я двічі плакала в залі і ось зараз плачу. Я хочу доземно вклонитися нашому міському голові за його допомогу. До нього про нас так ніхто не піклувався.

Хоча ставлення соціальних служб іноді шокує жінку:

— Я інвалід вже 24 роки, з двохтисячного року — інвалід І групи. Пенсія — менше тисячі, а я 35 років пропрацювала на фарфоровому заводі. І грамоти були, і подяки, і казали, що майстер я на всі руки. Отримую ще доплату за групу 50 грн. Пішов чоловік в собез, щоб до мене приходили соціальні працівники, а там відповіли, що я ще не лежу, а ходжу. От бути лежати, то тоді допомагатимуть. А як я ходжу? З двома паличками. І син у мене інвалід, і мамі за 90 років. Ось потрібна була допомога стоматолога, так прийшлося таксі викликати, я б не дійшла до лікарні.

При виході кожному інваліду чи члену його сім’ї по запрошенню дали продуктовий набір. До входу також подали мікроавтобуси для інвалідів-візочників та безкоштовний автобус.

Після свята одна бабуся сказала іншій:

— Золота він людина. Не гребе лопатою, як оті у Верховній Раді, їм не до нас.

І хоча прізвища цієї «золотої людини» вона не назвала, але про кого йшла мова — не важко здогадатися.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»