У Полтаві на виставці вишивки козакували студенти педуніверситету

Хто хоче скуштувати каші? Ану налітай! | Фото: Каріна Тютюнник

Під стінами Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка відбулася виставка творчих робіт студентів та викладачів «Українська вишивка: історія і сьогодення».

Мабуть, одні з перших слів, які асоціюється у будь-кого з Україною, — козаки і вишиванки. Сьогоднішнє дійство було присвячене саме ним і відбулося на відзначення Дня українського козацтва та «Тижня вишиванки» в університеті.

— Таке свято проводиться у нас щорічно, — розповіла «Полтавщині» доктор педагогічних наук, професор, декан факультету технології та дизайну, завідуюча кафедри теорії та методики технологічної освіти Валентина Титаренко. — Сьогодні ж його проводили спільно студенти історичного факультету та факультету технології та дизайну.

Під час виставки народний чоловічий колектив «Чебрець» ознайомив присутніх із запальними козацькими піснями. Та підспівувати їм хотілося і вдавалося не кожному, а лише тому, хто, за словами хлопців, «є вільним душею, як козак, і Україну матір’ю вважає».

Під звуки дзвінких козацьких пісень перехожі могли зблизька роздивитися незвичайні витвори студентів факультету технології та дизайну: вишиванки, вишиті рушники, картини та портрети відомих українських митців і діячів, а також ікони, виліплені з пластиліну.

Тетяна Андріївна, присутня на виставці, у захваті від вишивки у синіх тонах.

— Робота виконана не у традиційній манері, — говорить вона. — Як на мене, в автора — хороший естетичний смак: банальність відсутня, натомість — присутня вишуканість.

— Сьогоднішнім святом ми саме хотіли не тільки нагадати про давні традиції нашого народу, а ще й закликати полтавців бути справжніми українцями і відчувати себе такими, — поділилася з «Полтавщиною» студдекан факультету технології та дизайну Марія Довгопола. — Думаю, вишиванка не помре ніколи. Вона — це ми, українці. І без дотримання власних традицій ми не зможливо бути людьми, хоча б українцями — конкретним народом, — як мінімум.

Оксана разом з одногрупницями вишиває рушник просто неба на очах у вражених відвідувачів виставки. Як пояснила дівчина, вишукану річ цілою групою студенти ТД-22 творять вже близько місяця. У чому успіх вишивки і чому вона притягує до себе усі погляди присутніх, Оксана пояснила так:

— Сам рушник ми вишиваємо за малюнком полтавського художника Олександра Бабенко.

Олена Кандзюба сьогодні і по життю у вишиванці.

— Такі сорочки зараз входять у моду, — говорить вона. — У Києві, наприклад, людей у вишиванках зустрічаєш часто. Але для того, щоб бути українцем, варто не тільки вдягатися по-українськи, треба ще й так говорити.

По закінченні свята усіх присутніх пригостили смачним кулішем, який власноруч за кошти університету приготувала Олена. Бажаючих скуштувати «козацький делікатес» виявилося вдосталь: більшість присутніх на святі — студенти. Говорять, що цьогорічна їжа набагато смачніша за ту, якою частували раніше. Вишиванка, козацькі пісні і куліш — на такій оптимістичній ноті хотіли завершити свято в день Покрови Святої Богородиці. Та у фіналі було інше: куліш, який залишився, загорнули у дві вишиті сорочки (одна на одну) - достойний фінал завершення дійства, де вчать поважати вишиванки.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»