13-го, у п’ятницю, на 13-ту годину, в 13-ий кабінет районного суду Полтави

Днями до редакції газети «Свобода слова» приїздила із Полтави молода родина, яка, не знайшовши правди в суді, з останньою надією звертається до журналістського захисту.

8 квітня 2011 року молода дружина Михайла Ушакова Лія Немсадзе, забравши свою 3,5-річну доньку із дитячого садочку, поверталася додому. Дійшовши до головної дороги із одностороннім рухом по вул. Шевченка, 13-а, Лія уважно подивилася на приїжджу частину. Дочекавшись, доки траса буде вільною від транспорту, почала із дитиною переходити дорогу. Зробивши один крок, молоду матір та її дитину щось вдарило — їх збив автомобіль, який до цього маневру стояв припаркований біля узбіччя, — він різко здав назад. Автівка зачепила голову дитини, яка разом із матір’ю впала на асфальт. Налякана жінка різко висмикнула своє чадо з під коліс і почала несамовито плакати і кричати. Як пояснює Лія, водій автівки навіть не вийшов подивитися на те, що він накоїв, а його син (пасажир переднього сидіння) вийшов, подивися, «облив» постраждалих матюччям, і, незважаючи на стогін дитини та плач матері, не подумав про першу медичну допомогу, а повернувся в автомобіль. Після цього водій авто Toyota Corolla (її номери жінка запамятала) разом із пасажиром, залишивши постраждалих напризволяще, швидко зник із місця події.

Розгублена матір, схопивши дитину на руки, не розуміючи, що їй робити і куди бігти, бо дитина постійно плакала та блювала, — пошкутильгала додому. Із власного помешкання Лія швидко викликала «швидку допомогу». Медики відразу госпіталізували матір разом із дитиною. Та ніч була тяжкою, як для матері, так і для лікарів. Потрібно було своєчасно зорієнтуватися і встановити вірний діагноз, щоб не сталося непоправного. Працівники лікарні виявили у дитини закриту черепно-мозкову травму та струс мозку. Відтепер її постійно турбує посттравматичний підвищений внутрішньочерепний тиск.

Працівник ДАІ Полтави, дізнавач Ніколенко В., прибув за викликом «швидкої» десь хвилин за 20. Лія розповіла, що сталося, назвавши номер автівки, яка їх збила, колір та модель. Але через деякий час їй повідомили, що такого авто не існує. Лія не погодилася із правоохоронцем і сказала, що все зробить для того, щоб негідника знайшли.

Працівник ДАІ, мабуть, запам’ятав ці слова. На 3-й день після ДТП винуватець автопригоди Анатолій Васильович Мітяєв сам зателефонував Лії на мобільний та запропонував зустрітися для того, щоб залагодити інцидент грішми. Під час телефонної розмови він пояснював, що був у стані афекту, що його дружина інвалід, що у нього хворе серце, і що він й сам не знає, чому втік із місця пригоди (є диктофонний запис цієї розмови).

Із сторонніх осіб номер мобільного телефону Лії мав лише дізнавач ДАІ Полтави Ніколенко В.

Згодом до лікарні прийшов сам водій автівки разом із своєю дружиною-інвалідом і запропонував Лії взяти 5000 гривень. Також він додав, що ще б учора він дав 10 тисяч гривень, але, дізнавшись, що родина так цього не облишить, — довів до відома, що вже витратив 5000 гривень на адвоката.

Лія, пригадавши те, як її з дитиною облаяли, а потім покинули на дорозі, категорично відмовилася від грошей.

Відразу після цієї відмови, вже наступного дня, 14 квітня, лікарі перевели дитину із хірургічного відділення до пульмонологічного, нібито головні захворювання дівчинки — гайморит та отит. Не зважаючи на різкі періодичні головні болі та блювоту, 20 квітня її взагалі виписали із лікарні, як повністю здорову дитину. Хоча, якщо подивитися документи, то ще 19 квітня 2011 року лікар повторно, документально підтвердив діагноз «закрита черепно-мозкова травма» та супутні захворювання.

Виникає питання, чому ж тоді дитину виписали із таким діагнозом через добу?

Також хочеться внести ще одну ясність у цю історію: через декілька днів після госпіталізації до Лії у лікарню приходив той самий працівник ДАІ пан Ніколенко. І, за її словами, переконував взяти запропоновані гроші, бо начебто то дуже впливова родина, а горе-водій «не останній чоловік у нашому місті».

Цікаво, що після цього дитину Лії не взялася доліковувати жодна лікарня. Тому через декілька днів, після офіційної виписки, жінка пішла до судово-медичного експерта разом із дитиною на огляд для отримання відповідного висновку. Але судово-медичний експерт Наталя Малик, заглянувши в документи, заявила, що судово-медична експертиза дитини вже давно зроблена. І зробив її... працівник ДАІ Ніколенко. Лія не знала, що й сказати у відповідь. У судово-медичному обстеженні, зокрема, сказано: «Загальний стан дитини задовільний. Шкіра та видимі слизові блідо-рожеві. Свідомість ясна, зіниці рівні, фото реакція збережена. Очні щілини рівні, обличчя симетричне. Язик посередині лінії. ЧДР 32 за хв.. Пульс 104 в хв... АТ 105/60 мм.рт.ст. При пальпації живіт м’який б/б. Дитина при свідомості , контактно доступна. В позі Ромберга стійка. Зіниці рівні. На запитання відповідає адекватно. Матір скарг не виказує».

Прочитавши це, Лія запитала у судмедексперта, як взагалі могли зробити обстеження дитини, якщо її не бачили? На що Наталя Малик відповіла: документи про це приніс працівник ДАІ Ніколенко. Молода матір не захотіла сперечатися, заплатила гроші в касу та забрала документ.

Після цього родина постраждалих звернулася до Октябрського районного суду Полтави. Про те, коли має відбутися засідання Лію ніхто не повідомив. Вона випадково дізналася, що він відбудеться 13 квітня, в п’ятницю, в 13:00, в тринадцятому кабінеті. Вчасно з’явившись до суду, Лія попередила помічниць судді про те, що вона все ж таки з’явилася на розгляд справи. Її попросили зачекати під кабінетом. Через півгодини Лія знову зайшла до приймальні і запитала, коли ж почнуть слухати справу. На що їй відповіли, що суд розпочався об 13:00 і вже давно закінчився. Також додали, що водія автівки визнали невинним. Розхвилювавшись, Лія почала дзвонити до чоловіка і питати, що їй робити. Михайло Ушаков сказав, що терміново треба писати скаргу на суд. Процес написання заяви помітили працівники суду і запросили Лію до судді в кабінет. Там їй повідомили, що виникла прикра помилка, а суд просто перенесено на 17 квітня 2011 року.

Відбулося судове засідання, під час якого у матері складалося враження, що це не її із маленькою дитинкою збив водій, а її дитина пошкодила їм автівку. Суд виніс вердикт — Мітяєв не винний.

Беру до рук вирок суду і читаю. Виявляється, що винуватця ДТП судили за статтею 124 КУпАН, яка абсолютно немає ніякого відношення до цієї справи. У ній, зокрема, сказано: «Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, що тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року».

Після консультації з юристами, я з’ясувала, що Мітяєва повинні були судити за статтею 135/1 ККУ «Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, — карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.» Також повинні б були застосувати і ось статтю 136/1/2 ККУ «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, — караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.», а також «Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років».

Заради об’єктивності телефоную спочатку до пасажира автівки — сина пана Мітяєва. Цитую:

— Доброго дня. Я, звісно вибачаюся, вас турбує журналістка Ірма Крат, це ви Анатолій Васильович Мітяєв?

— Нет, это мой отец. По какому вопросу ви вообще звоните?

— По питанню ДТП, яке сталося 8 квітня 2011 року, було збито маленьку дитинку, мені потрібна об’єктивна інформація.

— Ви вообще на суде были, Вы хоть знаете что мы его виграли, и еще за клевету будим судится. Не лезьте сюда, я вам сказал, а то и вы под раздачу попадете!

— Ви мені погрожуєте?

— Я вам сказал! Вы с моим отцом, по этому поводу, разговаривать не бу-де-те, я вам за-пре-ща-ю. Если я так сказал, значит, так оно и будет. И вообще кто вам дал номер моего телефона? Вы даже не имеете права мне звонить!

— Я, звісно, вибачаюсь, але яке ж тоді вам мав право давати особистий номер телефону постраждалих працівник ДАІ? І чому ви маєте право до них телефонувати, а ми до вас — ні?

— Я не хочу с вами разговаривать. До-сви-да-ни-я!

Після цієї розмови, я дізналась номер телефону водія автомобіля Анатолія Мітяєва і зателефонувала до нього. Розмова була короткою:

— Доброго дня, Анатоліє Васильовичу, вас турбує журналістка Ірма Крат, у мене є до вас декілька запитань стосовно ДТП, яке сталося 8 квітня 2011 року...

— Есть справедливий суд, какой разберется в объективности и справедливости всего этого.

— Ви, я та розуміє коментувати цю подію відмовляється?

— А зачем? Мы суд выиграли. До свидания.

Найбільше у такому випадку обурює той факт, що, вигравши суд, родина Мітяїв збирається подати на Лію до суду... за наклеп.

Ірма КРАТ, «Полтавщина»