Полтавка «оживила Гоголя» і отримала премію
Публікуємо твір Ксенії Півоварської, завдяки якому вона перемогла у міському літературному конкурсі ім. М.В.Гоголя і отримала нагороду з рук міського голови Олександра Мамая
Хто не знає Миколу Васильовича Гоголя! Всі, всі знають Миколу Васильовича. Така була людина — і розумна, і симпатична, і з гумором. Фольклористом був неабияким, та й істориком не згіршим. І на театрі знався, й навіть кулінарним мистецтвом не гребував. А які він речі писав! Боженьки, які чудові оповіді, романи, п’єси, ба навіть вірші та поеми! Хоча, царство йому небесне, преставився він уже давно, та не забувають його, навпаки — згадують щорічно, квіти до пам’ятників приносять, обговорюють, читають... Україна з Росією навіть не можуть згоди дійти — чий же все-таки він був письменник: російський чи український? От який Микола Васильович відомий!
Щоправда, наші освітяни вже давно вирішили це складне літературно-політичне питання: Микола Васильович Гоголь вивчається у курсі світової літератури в дев’ятому класі. Але ж ми, полтавці, маємо безпосереднє відношення до письменника, адже саме наша земля стала місцем його народження, а потім — і джерелом натхнення. Тому, природно, не слід нам і нашим дітям обмежуватися лише обрізаними шматками зі шкільної хрестоматії.
Спочатку подивимось, як справи у Полтаві з вшануванням та популяризацією багатющого творчого спадку Миколи Гоголя. З одного боку, нібито все в порядку. Маємо і театр його імені, й вулицю, й пам’ятник, й екскурсійні маршрути по «Гоголівських місцях», й чимало наукової та науково-популярної літератури, присвяченої письменнику. Минулий рік був ювілейним — Миколі Гоголю виповнилося двісті років, і це викликало цілу низку соціальних та літературних проектів, включаючи розміщення тематичних білбордів. Конкурс — ще один доказ популярності Гоголя та намагання місцевої влади зацікавити молодь у його постаті. Навіть те, що магазин називають на честь Миколи Васильовича, є скоріше позитивним явищем. Тобто, на перший погляд, нібито усіляко підтримується та вшановується ім’я Миколи Гоголя.
Але ж полтавці, як люди глибокі та творчі, не можуть обмежитися суто формальним підходом в такій важливій справі. Слід подбати і про тоншу, духовну сторону залучення до гоголівського світу, адже лише через власне осмислення та щире зацікавлення можна «увійти» до нього. На жаль, у більшості випадків знайомство з Гоголем так і залишається поверхневим. Багато хто зустрічається та прощається з Миколою Васильовичем у школі, і в дорослому віці вже не повертається до нього. Таке дитяче сприйняття дуже спрощує розуміння творчості письменника, на якого часто ставлять тавро «хуторянина» чи «маленької людини у великому місті». Старше покоління ще знайоме з кінофільмами, знятими за творами Гоголя, чи бачило його п’єси на сцені театрів, в той час як молодше не завжди має змоги чи бажання наочно «познайомитися» з Миколою Васильовичем. А от створення «Алеї гоголівських героїв» (яка нібито й мала знайомити полтавців та гостей міста з персонажами письменника), на мою думку, було помилкою — грубі кам’яні брили-скульптури непогано виглядали би у парковій зоні, такій, наприклад, як ботанічний сад чи парк «Перемога», але разом з чудовим пам’ятником роботи великого Позена вони виглядають дисонансом і викликають здебільшого іронічну посмішку.
Ксенія Пивоварська
Можна констатувати сумний факт: в Полтаві немає живого Гоголя. Розумію, що це не стосується геть усіх полтавчан, але меншість не може радикально вплинути на ситуацію. Ми маємо здебільшого муляж, чи пак, мумію великого письменника, в якій не відчувається дихання справжнього життя. І це удвічі сумніше, бо саме з нашого краю виростають гоголівські корені.
Окресливши проблему, мусимо сказати і про можливі шляхи її вирішення. Найперше і найбанальніше — почати з себе: читати, цікавитися, відвідувати театр тощо. Це може стати чудовим відпочинком та збагатить ваш власний внутрішній світ. Непоганим шляхом може стати розповсюдження за доступною ціною квитків на спектаклі за п’єсами Гоголя для школярів та студентів, спеціальні вистави для них, які відвідували би організовані групи молоді. Хоча в позаурочний час це може стати обтяжливим, я не вбачаю великої помилки в тому, щоб раз на рік чи півроку провести такий захід замість навчальних годин.
На допомогу читанню можна запропонувати аудіокниги, які стають все популярнішими. Вони мають низку переваг: їх можна слухати під час іншої справи, вони не вимагають великої кількості вільного часу, добре запам’ятовуються, а за допомогою аудіоефектів занурюють слухача в особливу атмосферу книги. Професійно виконана аудіокнига будь-який твір зробить цікавим, що вже говорити про твори Миколи Васильовича! Уривки з книг можна транслювати через великий полтавський екран біля кінотеатру ім. І.П. Котляревського, так їх почує більше людей, і на місцевому радіо. Та і паперові видання не слід ігнорувати, вони мають бути доступними за ціною та в достатній кількості. Частину науково-популярної літератури, зокрема статті полтавської періодики з відповідної теми, варто перемістити в Інтернет-простір, зробивши їх доступними для всього світу, а не лише для місцевих жителів.
Варто також скорегувати шкільну програму, збільшивши кількість годин, відведених на вивчення творі Миколи Васильович. Це має бути не механічне роздування матеріалу, а впровадження цікавих, нетрадиційних уроків, які дають гарні результати. Вчителі можуть спрямовувати учнів-учасників Малої Академії наук у русло вивчення спадщини Миколи Гоголя, хоча і без надмірного тиску.
Для молоді цікавими можуть стати різноманітні квести, конкурси, змагання, присвячені життю та творчості великого письменника. Добре, якщо вони будуть синкретичними, включаючи до себе і творчі етапи, і знання основних фактів біографії Миколи Васильовича, і опрацювання його творів. Змагальність — стимул для самовдосконалення, який повинен дати відчутний результат.
І найголовніше, на мою думку: не треба пересипати Миколу Гоголя нафталіном та створювати з нього зарослого мохом «класика», яким ніхто насправді не зацікавиться. Нав’язливість та надмірний пієтет — головні вороги, які заважають його книгам оселитися в нашому серці. Ми можемо оживити Миколу Гоголя, але для цього потрібні конкретні справи. Найменша та найбільша з них — відкрити будь-який його твір і прочитати. Бо-ж Гоголь — це така людина! Так писав! Ви що, і досі не знаєте Миколу Гоголя?..