За останній тиждень стало відомо про загибель 24 військових, життя яких були пов’язані з Полтавщиною

За інформацією Заводської міської ради, 22 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області загинув старший солдат Кацький Сергій Миколайович.

Воїн народився 14 лютого 1971 року. Проживав у місті Заводське Миргородського району.

За інформацією Ромоданівської селищної ради, 14 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Прогрес Покровського району Донецької області загинув Іванов Олександр Іванович — водій механізованого відділення.

Воїн народився 29 січня 1986 року. Проживав у селі Новооріхівка Ромоданівської громади. Після закінчення школи у 2005 році здобув фах столяра в Лубенському професійно-технічному училищі № 12. До мобілізації працював у КП «Чисте місто» у Лубнах. У травні 2024 року Олександр був призваний до лав Збройних Сил України, проходив підготовку у навчальному центрі «Десна». Земляки згадують його як надзвичайно відповідальну, добру та працелюбну людину, яка до останнього подиху залишалася вірною військовій присязі.

Тривалий час захисник вважався зниклим безвісти, проте за результатами експертизи ДНК його загибель було офіційно підтверджено.

За інформацією Хорольської міської ради, 29 листопада 2024 року поблизу села Єлизаветівка Покровського району Донецької області загинув Керницький Валентин Вікторович — солдат, стрілець-санітар 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади.

Воїн народився 2 лютого 1977 року в селі Грабове Подільського району Одеської області, а з 1980 року мешкав у селі Вишняки на Хорольщині. Тут Валентин закінчив школу, а згодом після проходження курсів водіння отримав право керування великовантажними транспортними засобами. Після строкової служби в десантно-штурмових військах у 1996 році, він повернувся до мирної праці. Усе життя присвятив аграрній справі: працював трактористом та на місцевих фермах. Земляки пам’ятають його як вправного господаря, який дуже любив коней.

7 жовтня 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією. Поранення, які стали смертельними, отримав під час евакуації поранених побратимів внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. У полеглого захисника залишилися чотири сестри.

За інформацією Зіньківської міської ради, 3 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Сонцівка Покровського району Донецької області загинув солдат Нелін Володимир Миколайович.

Воїн народився 22 квітня 1976 року в місті Зіньків. Закінчив місцеву школу № 2, згодом здобув робітничу професію у Зіньківському регіональному центрі профтехосвіти. Пройшовши строкову службу, працював на підприємствах громади. З вересня 2009 року Володимир Миколайович працював електромонтером у Зіньківському опорному ліцеї № 1. Колеги та друзі згадують його як людину з «золотими руками», відповідального та щирого фахівця, який завжди був душею колективу.

У вільний час Володимир захоплювався риболовлею та кулінарією, був завзятим грибником. Рідні пам’ятатимуть його веселим, винахідливим та надзвичайно турботливим батьком і чоловіком, який понад усе прагнув захистити майбутнє своїх дітей.

У захисника залишилися мама, дружина, доньки та син.

За інформацією Полтавської міської ради, 6 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі присілку Александрія Суджанського району Курської області РФ загинув Ковбаска Валентин Валентинович — старший матрос, стрілець-помічник гранатометника підрозділу морської піхоти.

Воїн народився 9 жовтня 1997 року в селі Лисича Чутівського району. У 2015 році закінчив Войнівську загальноосвітню школу, після чого здобув фах тракториста-машиніста та водія у Чутівському професійно-технічному училищі № 55.

За інформацією Лубенської міської ради, 24 січня 2025 року на Покровському напрямку Донецької області загинув Кочерга Григорій Андрійович — молодший сержант, стрілець-санітар механізованого батальйону.

Воїн народився 3 травня 1984 року в селі Вищий Булатець Лубенського району. Після закінчення школи здобув професію тракториста. Пройшовши строкову службу, повернувся до рідного села, де працював у СФГ «Добродій», а пізніше — у ЛК ЖЕУ.

Григорій був майстром своєї справи, захоплювався роботою з металом та зварюванням, а також плекав власний сад. Земляки згадують його як щиру, життєрадісну та працелюбну людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі. На захист України він став за першим покликом, з честю виконавши свій обов’язок. У полеглого захисника залишилися дружина, діти та брат.

За інформацією Решетилівської міської ради, 8 березня 2025 року в районі села Черкаське Порічне Суджанського району Курської області РФ загинув Кучук Микола Сергійович — солдат, навідник-оператор десантно-штурмового батальйону.

Воїн народився 29 грудня 1998 року в селі Новоселидівка Покровського району Донецької області. Коли лінія фронту наблизилася до його рідної домівки, сім’я була змушена евакуюватися та знайшла прихисток у Решетилівці. З дитинства Микола був надзвичайно відповідальним і порядним, завжди підтримував близьких у часи випробувань. Восени 2024 року він став до лав Збройних Сил України, щоб боронити незалежність та майбутнє держави. У полеглого захисника залишилися мама та брат.

За інформацією Кременчуцької міської ради, 2 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту України в районі села Новий Мир Ізюмського району Харківської області загинув Осокін Олег Миколайович — солдат, стрілець-помічник гранатометника 3-ї окремої штурмової бригади.

Воїн народився 9 вересня 1991 року в Кременчуці. Навчався у гімназії № 22, згодом закінчив ВПУ № 6. Протягом восьми років працював на Крюківському вагонобудівному заводі, де займався ландшафтним роботами та благоустроєм. Колеги та друзі згадують Олега як надзвичайно відповідальну, добру та щиру людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі. Він глибоко цікавився історією та був цікавим співрозмовником.

У лютому 2025 року добровольцем став до лав ЗСУ. У полеглого захисника залишилися батьки.

За інформацією Полтавської міської ради, 28 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в Дніпропетровській області загинув Доброхліб Олександр Владиславович — солдат, оператор безпілотних літальних апаратів.

Воїн народився 8 червня 1989 року в Полтаві. Навчався у загальноосвітній школі № 4, а у 2011 році закінчив Полтавський університет економіки і торгівлі за спеціальністю «Економіст з використання комп’ютерних систем». Став на захист України у липні 2025 року, пройшовши підготовку в навчальному центрі на Житомирщині. Знайомі та побратими згадують його як людину честі, яка мужньо виконувала свій обов’язок перед народом. У полеглого захисника залишилися дві доньки.

За інформацією Полтавської міської ради, 30 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області загинув Соколко Дмитро Доматович — старший лейтенант, командир аеромобільної роти.

Воїн народився 5 вересня 1990 року в Полтаві. Закінчив загальноосвітню школу № 29, згодом — Полтавський політехнічний коледж. У 2015 році здобув вищу освіту в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка за фахом інженера-електромеханіка. Дмитро був досвідченим офіцером, який очолював підрозділ десантників у найгарячіших точках фронту.

За інформацією Полтавської міської ради, 1 січня 2026 року під час виконання бойового завдання в Запорізькій області загинув Власенко Олександр Миколайович — молодший сержант, командир відділення протитанкового взводу штурмового полку.

Воїн народився 26 вересня 1989 року. Проживав у Полтаві. Був випускником загальноосвітньої школи № 8 та професійно-технічного училища № 21. Друзі згадують Олександра як надзвичайно добру, радісну та щиру людину, яка завжди була готова протягнути руку допомоги та ніколи не залишала у біді. У цивільному житті він мав велике захоплення — автомобілі, яким присвячував багато вільного часу.

На фронті він виявив неабияку відвагу та відданість військовій присязі. За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету, воїн був удостоєний високої нагороди — почесного нагрудного знака «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України.

За інформацією Новосанжарської громади, 1 січня 2026 року через проблеми зі здоров’ям передчасно помер Томенко Віктор Петрович.

Воїн народився 5 жовтня 1980 року в місті Охтирка. Згодом його родина переїхала до Кременчука, де він провів більшу частину життя. Останні роки захисник мешкав у селі Зачепилівка Новосанжарської громади.

У цивільному житті Віктор працював будівельником. Близькі згадують його як людину великого серця — щирого, чесного та завжди готового прийти на допомогу. Він надзвичайно любив музику, майстерно грав на баяні та вмів підтримати оточуючих влучним жартом навіть у найскладніші хвилини.

У грудні 2025 року Віктор Петрович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Перебуваючи у навчальному центрі, він готувався до виконання бойових завдань, залишаючись вірним військовій присязі до останнього подиху. У полеглого захисника залишилися батько, сестри, брати, дружина, донька, син та онуки.

За інформацією Полтавської міської ради, 4 січня 2026 року в Дніпропетровській області помер Помаз Василь Дмитрович — капітан медичної служби, начальник медичного пункту.

Воїн народився 8 вересня 1971 року у селі Рибинськ Чернігівської області. Після закінчення Новгород-Сіверського медичного училища та Полтавського медичного інституту за напрямом «Стоматологічна хірургія», він із 2000 року працював лікарем-стоматологом-хірургом у 4-й міській клінічній лікарні Полтави. Колеги згадують його як висококваліфікованого фахівця з «золотими руками», який надавав невідкладну допомогу найскладнішим пацієнтам та користувався беззаперечним авторитетом у колективі.

Василь Дмитрович був мобілізований до лав Збройних Сил України у вересні 2025 року. До останнього подиху він залишався вірним лікарській справі та військовій присязі, рятуючи життя побратимів на фронті.

За інформацією Полтавської міської ради, 4 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області загинув Ханін Дмитро Олексійович — старший солдат, оператор відділення радіорозвідки.

Воїн народився 17 лютого 1975 року в Полтаві. Навчався у Полтавському ліцеї № 31, згодом закінчив професійно-технічне училище № 4. Своє життя він присвятив спорту, зокрема професійно займався тхеквондо.

Свій шлях захисника Дмитро розпочав ще у 2014 році. Після завершення чергового контракту він знову повернувся до лав Збройних Сил, оскільки не міг залишатися осторонь оборони держави.

З початку 2023 року служив у розвідувальній роті, виконував бойові завдання на Донеччині, Сумщині та Курщині. Пізніше був переведений до підрозділу радіорозвідки. Побратими та командири згадують його як надзвичайно відповідального та відважного бійця, який завжди першим брався за виконання найскладніших завдань і вів за собою особовий склад.

За інформацією Кременчуцької міської ради, 7 січня 2026 року в районі села Новопавлівка Харківської області загинув сержант Лубенець Станіслав Юрійович.

Воїн народився 14 червня 1988 року в місті Горішні Плавні. Проживав у місті Кременчук. У полеглого захисника залишилися дружина та діти.

За інформацією Семенівської селищної ради, 10 січня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі села Матвіївка Запорізької області загинув Проценко Станіслав Іванович — військовослужбовець механізованої бригади.

Воїн народився 29 грудня 1979 року в селі Паніванівка, де зростав у багатодітній родині. Військовий гарт здобув ще під час строкової служби в десантних військах. З початком повномасштабного вторгнення він без вагань став на захист України. У квітні 2023 року під час запеклих боїв поблизу Авдіївки воїн отримав поранення. За свою стійкість та виняткову мужність він був відзначений нагородою за оборону міста-фортеці Авдіївки у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені Марка Безручка.

За інформацією Глобинської міської ради, 10 січня 2026 року загинув Тома Микола Вікторович.

Воїн народився 7 березня 1987 року. Проживав у селі Весела Долина Глобинської громади.

За інформацією Горішньоплавнівської міської ради, 11 січня 2026 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Красноярське Куп’янського району Харківської області загинув головний сержант Кондратьєв Андрій Сергійович.

Воїн народився 25 листопада 1969 року в селищі Октябрському (Казахстан). У 1970-х роках його родина переїхала до міста Комсомольська (нині — Горішні Плавні). Після закінчення середньої школи № 4 та проходження строкової служби присвятив понад 30 років роботі на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті у цеху виробництва окатків. Паралельно здобув освіту гірничого техніка-технолога у Криворізькому політехнічному технікумі.

26 лютого 2022 року Андрій Сергійович пішов на війну добровольцем. За роки служби він виявив неабияку стійкість та мужність, за що був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».

За інформацією Кременчуцької міської ради, 11 січня 2026 року внаслідок хвороби серця помер старший солдат Нудель Марат Володимирович.

Воїн народився 20 вересня 1987 року в Кременчуці. Навчався у гімназії № 7, згодом закінчив ПТУ № 29. До повномасштабного вторгнення працював на Крюківському вагонобудівному заводі та Кременчуцькому заводі дорожніх машин. Колеги та друзі згадують його як надзвичайно порядну, відповідальну та добру людину.

Бойовий шлях воїна розпочався у квітні 2022 року в лавах морської піхоти. За час служби він пройшов через шість надскладних бойових штурмів у найгарячіших точках фронту, виявляючи виняткову мужність. За відвагу та вірність присязі Марат був нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ.

Після участі у важких боях він продовжив службу на посаді такелажника роти матеріального забезпечення, де зарекомендував себе як надійний та дисциплінований солдат. У полеглого захисника залишилися мама та син.

За інформацією Великобудищанської сільської ради, 11 січня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі селища Красноярське Куп’янського району Харківської області загинув солдат Шаблій Ігор Миколайович.

Воїн народився 23 лютого 1989 року. Проживав у селі Мартинівка Великобудищанської громади.

За інформацією Полтавської міської ради, 13 січня 2026 року у госпіталі міста Києва помер Мостовий Дмитро Петрович — молодший сержант, командир екіпажу безпілотних авіаційних комплексів підрозділу Solovey 116-ї окремої бригади ТрО.

Воїн народився 30 листопада 1987 року. Закінчив загальноосвітню школу № 27 та Полтавський кооперативний технікум. У 2013 році здобув вищу юридичну освіту в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Проживав у Полтаві та у селі Мачухи Полтавського району. Став на захист рідної землі під час повномасштабного вторгнення росіян. У полеглого захисника залишилися батьки, дружина, син та донька.

За інформацією Кобеляцької міської ради, повідомленою 14 січня 2026 року, під час виконання військового обов’язку в Синельниківському районі Дніпропетровської області загинув Алексеєнко Віктор Миколайович.

Воїн народився 20 квітня 1988 року. Проживав у селі Придніпрянське Кобеляцької громади.

За інформацією Піщанської сільської ради, 14 січня 2026 року відійшов у вічність Остроушко Юрій Володимирович.

Воїн народився 24 лютого 1988 року. Проживав у селі Ялинці Піщанської громади. Юрій був досвідченим воїном, який став на захист України ще під час проведення антитерористичної операції на сході країни, виявивши вірність присязі та патріотизм.

За інформацією Градизької селищної ради, 15 січня 2026 року в районі міста Білицьке Покровського району Донецької області загинув Добробатько Станіслав Сергійович — старший сержант, командир міномета батальйону оперативного призначення Національної гвардії України.

Воїн народився 23 червня 1990 року в селищі Градизьк. Після закінчення Градизької гімназії ім. О. Білаша у 2008-2009 роках проходив строкову службу в десантних військах. На захист України він став ще у 2015 році — служив командиром взводу зв’язку у лавах 16-го батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. З 2023 року боронив державу у складі Нацгвардії. Попри інвалідність, отриману внаслідок численних поранень під час попередніх років служби, Станіслав не залишив військо і продовжував відважно захищати український Донбас.

Друзі та вчителі згадують його як надзвичайно товариську, прямолінійну та позитивну людину з невичерпним почуттям гумору. Побратими поважали його за професіоналізм та безстрашність — Станіслав завжди був там, де найважче.

У полеглого захисника залишилися батьки, дружина та донька.

Імена, фото й біографії інших загиблих бійців, життя яких було пов’язане з Полтавською областю, можна переглянути тут.

«Полтавщина»