Театр: бити чи не бити?

Лариса Богдан: Гоголівці, ви чудові, цікаві, сучасні. Відвідую театр сама і воджу учнів. Один з них, відвідавши вашу виставу «Легенди Чарівнолісся», сказав, що це крутіше, ніж кіно. Навіть на вистави, які йдуть давно, завжди багато народу, а щодо прем'єр, то повні зали. Творчої вам наснаги у новому році.

Світлана Гаврілова: Чудова вистава («Хлопчик на ім’я Різдво» - прим. авт.)! Живий оркестр, супер талановиті актори! Неймовірні враження!

Alona Samoylenko: У кого є можливість, дуже рекомендую сімейно прийти на це магічне дійство. Я приводила онучку, якій 5 років. Дитина перший раз була в театрі і залишилася дуже задоволена.

Ліна Богодиста: Підтримую! Найкращий наш академічний театр! Постійні аншлаги! 

Ганна Грибан: Цікаво, чим аж так не догодив творчий колектив театру нинішній обласній владі? Театр — не вар'єте чи будинок культури, це храм мистецтва. І постановка кожного спектаклю потребує великих творчих зусиль і часу. Якщо створювати навколо нього таку нервову атмосферу, то важко зробити щось нове, креативне і художньо вартісне. Якість роботи художнього колективу мають оцінювати глядачі й спеціалісти, а не чиновники ОВА. Наш театр завжди був на висоті, і порівнювати його з бібліотекою не варто. Взагалі мене дивує тенденція останніх років, коли бібліотеки й музеї працюють не за своїм прямим призначенням, а як розважальні заклади.

Natalya Senchuk: Театр Гоголя є гарною візитівкою міста та області. Актори неперевершені, ідеальні, унікальні, майстерні. Взагалі колектив дружній, працьовитий, керівник на своєму місці.

Це — слова підтримки звичайних людей, не організованих спеціально, не ботів, а наших підписників, після оприлюднення чергової думки заступника голови Полтавської ОВА Антона Чубенка в інтернет-виданні «Полтавщина» 21 грудня цього року щодо роботи Полтавського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Гоголя. І це лиш незначна частина схвальної оцінки нашої роботи.

Ми усвідомлюємо, що лиш одна похвала є згубною для подальшого розвитку, але й безпідставні звинувачення аж ніяк не прискорюють цей розвиток.

Слова заступника начальника Полтавської ОВА Антона Чубенка викликають щонайменше здивування, адже Антон Григорович не перший рік здійснює патронат театру і має розумітися на його специфіці та як посадова особа високого рангу дотримуватися Закону України «Про театр та театральну діяльність».

Ми живемо в країні, де є верховенство права. Але час від часу про це чомусь потрібно нагадувати. Тож звернемося до статті 5 «Свобода творчості у сфері театрального мистецтва» та статті 12 «Права та обов’язки театрів» згаданого закону, як би не хотілося багатьом недоброзичливцям оминути її. Тож тут сказано:

«Творчість у сфері театрального мистецтва є вільною. Забороняються створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад з метою цензури театральної діяльності.

Свобода творчості у сфері театрального мистецтва забезпечується наданням театрам самостійності в організації їх діяльності, в тому числі у:

• втіленні та розкритті драматургії, відборі мистецьких засобів для створення театральної постановки;
• плануванні, створенні та прокаті репертуару театру;
• виборі режиму роботи, засобів і місць публічного виконання вистав тощо».

«Театри мають право самостійно планувати свою творчу та господарську діяльність, установлювати ціни на квитки, визначати перспективи свого розвитку, добирати репертуар тощо».

Тези заступника начальника Полтавської ОВА, здається, дещо суперечать нормам цього закону, чи не так? А також не підкріплені фактами. Тож не як виправдання, а для балансу думок пропонуємо кілька фактів на зауваження нашого патрона. 

18 вересня 2025 року театр розпочав 90-й сезон традиційною оперою «Наталка Полтавка» з повністю оновленим складом акторів. А це можна вважати своєрідною прем’єрою.

У вересні глядачі побачили прем’єру фентезійного мюзиклу для всієї родини «Легенди Чарівнолісся», де були використані найсучасніші анімаційні технології. Для мюзиклу було спеціально написано музику і слова пісень, у ньому задіяно більше половини акторської трупи. 

У жовтні заслужена журналістка України Наталія Святцева презентувала в театрі свою збірку віршів «Свитка». І це була ще одна театральна постановка, із залученням артистів драми й оркестру, а не звичайна презентація, як це зазвичай буває.

У листопаді головний режисер театру Владислав Шевченко презентував драму тиші й сирени «Галушки. Полтавські історії. Перші дні війни» на основі спогадів полтавців про перші дні сучасної війни. Постановка максимально наближена до глядачів, адже останні перебувають на сцені і занурюються в дію. Ця драма сколихнула громадськість, не залишила байдужим жодного глядача. Про неї схвально відгукнувся і сам Антон Григорович Чубенко.

Уже 19 грудня відбулася прем’єра новорічної казки «Хлопчик на ім’я Різдво», яка нині йде по дві вистави щодня. А перед виставою для дітей Полтавщини артисти театру показують інтермедію, де теж застосовано новітні зображувальні засоби. Чи варто пояснювати, що будь-яка прем’єра, окрім значних матеріальних вкладень, вимагає копіткої довготривалої роботи, бо ми все-таки маємо рівень академічного, а не шкільного театру? 

Зауважимо, що всі згадані вистави йдуть при повному залі. І це все відповідь на закид назвати хоча б три останні проекти нашого театру і того, що він працює на 40%. (Звідки ці обчислення?) Тобто чотири (!) нові постановки (плюс оновлена «Наталка Полтавка») з новою оригінальною музикою, з новими костюмами, з новими декораціями за чотири місяці — це недостатня робота театру? Це не оновлення репертуару?

Можна назвати й інші вистави з репертуару театру, що йдуть із аншлагами і які наш опонент вважає, виходить, «нафталіновими» й «нежиттєствердними»: «За двома зайцями», «Сватання на Гончарівці», «Мартин Боруля». Зал завжди заповнений на виставах «Конотопська відьма», «Остання любов гетьмана», «Ніч перед Різдвом».

До речі, хіба заповнення залу, кількість проданих місць не свідчить про рівень успішності театру і того, чи в правильному напрямі він розвивається? 

Образливим є докір щодо фінансування театру з обласного бюджету (заробітна плата і оплата комунальних послуг), адже воно визначене тим же Законом України «Про театри і театральну справу». А ось про те, що минулої весни ми вперше за роки війни повернулися до проведення театрального фестивалю «В гостях у Гоголя» і не отримали на це жодної фінансової підтримки від держави, сказати забули.

Ми здивовані також тим, що нас намагаються порівняти із закладами, які мають зовсім інше спрямування. Справді, бібліотеки, філармонії, театри, музеї покликані, як то кажуть, нести культуру в маси. Однак різними засобами. Театр — це величезне виробництво закритого циклу, що продукує вистави. І цей культурний «продукт» штампувати щодня новий неможливо, він потребує досить тривалого часу на підготовку. Це ж прописні істини, хіба ні? 

Здається, і молодим акторам гріх скаржитися на відсутність ролей. Абсолютно безпідставне зауваження. Чим можна його заперечити? Прийти на будь-яку виставу нашого театру або хоча б подивитися на офіційному сайті театру акторський склад тієї чи іншої постановки. І, якщо що, то на ролі призначає чи знімає з ролей режисер постановки чи головний режисер театру. І більше ніхто. 

Згадка про штучний інтелект нас, м’яко кажучи, збентежила, бо ми оце шукаємо й не можемо знайти, де ж він у нас застосований. Головний художник може показати свої власні ескізи костюмів і декорацій, головний балетмейстер навряд чи ним послуговується, як і головний хормейстер і головний диригент з оркестром. Швейний цех, освітлювачі, пастижери якось обходяться без штучного інтелекту, афіші розробляють з допомогою спеціальної програми дизайну. Та й цей текст, як ви зрозуміли, як й інші, написаний без належної поваги до ШІ. Хоча штучний інтелект — це хіба не сучасно, не трендово? Знову ж таки не нафталін! Чи ні? Чи так? Ой, ми заплуталися!

Ще одна тема, що постійно хвилює представників влади — необхідність іще однієї сцени, малої, яка б начебто зблизила акторів і глядачів. Тобто облаштовувати її (а це фінансування) у період війни — нагальна потреба? Були пропозиції зробити її під сценою. Де знаходяться механізми поворотного кола. З ризиком для глядачів. Були пропозиції зробити її в тому приміщенні, де нині укриття. Серйозно? 

Ми свідомі того, що світ довкола змінюється, іноді ці зміни прийнятні, а іноді потрібно їм протистояти, щоб не втратити те цінне, що маємо. Ми балансуємо між виставами, так би мовити, прет-а-порте і от кутюр. Ми підтримуємо конструктивні зауваження, знаємо про свої проблеми, намагаємося бути кращими. І вважаємо, що найбільшим нашим критиком, нашим натхненником, нашим лакмусовим папірцем є глядачі. 

Гоголівці