Дружина заступника начальника Полтавської ОВА отримала 5,8 млн грн, здаючи готельні номери в «Глухомані», якими не володіє

Ресторанно-готельний комплекс розташований у Нижніх Млинах біля Полтави. На його території є два готелі, в кожному — по 18 номерів, дерев’яні будиночки та аквапарк. Вартість проживання: 2000-3500 грн за ніч.

Співвласником комплексу є Владислав Руденко — колишній керівник обласного управління боротьби з організованою злочинністю, де працював з 2012 по 2015 рік. До цього він був начальником податкової міліції, а також у 2006 році обирався депутатом Полтавської обласної ради від «Партії регіонів» та у 2020-му році балотувався до облради від партії «Рідне місто».

За інформацією «МедіаДоказ», дружина Максима Калініна — Ірина пов’язана з готельним комплексом Владислава Руденка, який отримував відзнаки за підприємницьку діяльність від її чоловіка.

Ірина Калініна зареєструвала свій ФОП у травні 2024 року. До цього, у 2021 році, вона працювала головною спеціалісткою управління освіти Кіровоградської ОДА — тоді її прізвище було Татарова. Також певний час жінка отримувала соцвиплати, доки не зареєструвала свій ФОП. Уже за наступні 7 місяців вона отримала 5,8 млн грн прибутку, займаючись готельною діяльністю та наданням інших засобів тимчасового розміщення. При цьому, за документами, Ірина Калініна не має й не орендує нерухомості для здачі в оренду, зокрема й готельних номерів.

На сайті ресторанно-готельного комплексу «Глухомань» у договорі оферти на надання послуг тимчасового розміщення та проживання в готелі зазначено Ірину Калініну.

За даними «МедіаДоказ», основні активи комплексу зареєстровані на інших підприємців, пов’язаних із менеджментом цього комплексу. Серед компаній, що надають суміжні послуги, прізвище Калініної теж відсутнє.

Номер телефону, вказаний Іриною Калініною під час реєстрації як ФОП, збігається з контактними даними ТОВ «Ресторан Глухомань» і ТОВ «Готель Аквапарк Глухомань». Той самий номер був використаний і при реєстрації ФОП Альони Руденко, дружини брата Владислава Руденка — Юрія. У соціальних мережах є фотографії спільного відпочинку Альони Руденко та Ірини Калініної.

Журналісти зазначили, що Ірина Калініна не фігурує як власниця комплексу, орендарка землі чи засновниця компаній, пов’язаних із «Глухоманню». Водночас оплата за готельні послуги надходить на її рахунки як фізичної особи-підприємця. І це щонайменше може бути порушенням антикорупційного законодавства та поданням недостовірних відомостей у декларації.

Впродовж серпня журналісти «МедіаДоказ» не змогли отримати коментар від подружжя Калініних, також відсутня відповідь на їх офіційний інформаційний запит до Полтавської ОВА.

Ми також звернулися за коментарем до заступника начальника Полтавської ОВА Максима Калініна. Зокрема, поцікавилися, чи володіє його дружина Ірина готельними номерами у «Глухомані» або орендує їх, адже, згідно з декларацією, минулого року вона отримала прибуток у 5,8 млн грн.

Натомість отримали повідомлення від посадовця з узагальненою відповіддю на наші питання:

“Моя дружина дійсно займається підприємницькою діяльністю. Це відображено в моїй декларації. Не вбачаю в цьому якогось порушення. Відповідні податки сплачуються, бюджет поповнюється».

Нагадаємо, що раніше Максим Калінін ігнорував запитання «Полтавщини», що стосуються можливої корупції. Зокрема, у серпні минулого року ми зверталися до пресслужби Полтавської ОВА та надсилали офіційний запит із проханням отримати його коментар щодо заяв колишньої начальниці обласного управління інфраструктури та цифрової трансформації Тетяни Костенко. Вона розповіла, що під час роботи на посаді керівниці управління зазнавала тиску з боку тодішнього в.о. начальника Полтавської ОВА Дмитра Луніна та його заступника Максима Калініна.

За словами Тетяни Костенко, вони вимагали повністю змінити маршрути громадського транспорту Полтави, хоча це не належало до її повноважень. Також Костенко відмовилася розривати чинні договори з перевізниками й укладати нові з підприємцем Іваном Івановим. За її словами, усі рішення щодо введення Іванова в транспортну мережу ухвалювалися виключно Луніним та профільним заступником Калініним. Всі наші звернення щодо отримання коментаря від Максима Калініна були проігноровані.

UPD. Після публікації статті до редакції «Полтавщини» звернулася пресслужба Полтавської ОВА та надала офіційний коментар Максима Калініна щодо звинувачень Тетяни Костенко.

У відповіді на запит посадовець спростував інформацію колишньої керівниці обласного управління інфраструктури та цифрової трансформації щодо тиску з метою зміни маршруту громадського транспорту в Полтаві та підписання договору за прямою угодою без тендерної процедури на суму 50 млн грн на встановлення камер у межах Полтавської області.

Нижче повний текст відповіді Максима Калініна:

«За результатами розгляду Вашого звернення від 26.08.2024 повідомляємо, що відповідно до статей 7 та 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень на міських, приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території однієї територіальної громади, покладається на виконавчий орган ради, що представляє інтереси відповідної територіальної громади, а відносини автомобільного перевізника із органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

Таким чином, організація здійснення пасажирських перевезень у місті Полтаві відноситься виключно до повноважень виконавчого комітету Полтавської міської ради. Тому твердження Костенко Т. В. щодо вимоги у 2022 році посадових осіб облвійськадміністрації «змінити повністю маршрути громадського транспорту міста Полтави та намалювати нові маршрути міста Полтави» є субʼєктивним оціночним судженням Костенко Т. В., яке не має обґрунтованого правового підґрунтя, бо у випадку зміни маршрутів ставилося б питання про розірвання вищевказаних договорів між виконавчим комітетом Полтавської міської ради та автомобільними перевізниками, що ні посадовими особами Полтавської міської ради, ні перевізниками не підтверджується.

Доводи Костенко Т. В. про вчинення у 2022 році тиску з боку керівництва облвійськадміністрації на «підписання договору по прямій угоді без тендерної процедури на суму 50 млн на встановлення камер у межах Полтавської області» є неспроможними виходячи з наступного.

Положеннями статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі», в редакції чинній на момент виникнення обставин зазначених Костенко Т. В. (далі по тексту Закон), визначено, що вказаний Закон застосовується до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт — 1,5 мільйона гривень.

Пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону визначено, щодо замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього закону, належать владі), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, обʼєднання територіальних громад.

Відповідно до пунктів 1-2 частини 2 статті 7 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, вживає таких заходів:

1) до здійснення оплати за договором про закупівлю перевіряє наявність річного плану, договору про закупівлю та звіту про результати проведення закупівлі з використанням електронної системи закупівель, що підтверджують проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та за результатами якої укладено договір про закупівлю;

2) не допускає здійснення платежів із рахунка замовника згідно з узятим фінансовим зобовʼязанням за договором про закупівлю у випадках:

• відсутності або невідповідності встановленим законодавством вимогам
• необхідних документів, передбачених пунктом 1 цієї частини.

З підстав викладеного, доводи Костенко Т. В. є абсурдними в силу норм статей 3, 7 Закону та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, бо підписання Костенко Т. В. договору на суму 50 млн грн передбачає процедуру закупівлі на відкритих торгах, а не дотримання процедури, передбаченої Законом України «Про публічні закупівлі», позбавляє можливості замовника отримати кошти з казначейського рахунку за вказаним договором».

Ольга ГРИНЕНКО, «Полтавщина»