Олексій Чепурко: Громадський транспорт у Полтаві — хаос замість системи

Що ми бачимо щодня?

Розбиті маршрутки, у яких відвалюються колеса. Двері, які випадають просто на ходу. Дахи, що протікають під дощем. І навіть випадки, коли транспорт «злітає» з дороги — не поодинокі.

На цьому фоні комунальне підприємство «Полтаваелектроавтотранс» приємно вирізняється. Воно показує, як має працювати громадський транспорт: нові тролейбуси, автобуси, відносно комфортні умови. Щоправда, востаннє техніку тут оновлювали ще у 2020 році. Ми чітко визначили тоді: саме комунальний перевізник має стати основою транспортної системи. Але, на жаль, вже п’ять років — тиша і застій. А місто й далі тримається на приватниках, які давно втратили будь-яку відповідальність перед пасажирами.

Транспортна модель Полтави — ще одна проблема.

У Полтаві, через особливість її планування, багато маршрутів дублюються в центрі, а мікрорайони при цьому не зв’язані між собою. Щоб дістатися з ГРЛ на Огнівку, треба їхати з пересадками. Відповідно, платити двічі, ще й терпіти відсутність безготівкової оплати. Усе це — наслідок відсутності логіки, контролю, графіків і системного підходу.

Саме тому свого часу ми ініціювали запуск електронного квитка. Бо це:

• вивід фінансів з тіні;
• реальна картина пасажиропотоку;
• прозорість у нарахуванні компенсацій за перевезення пільговиків;
• додаткові надходження в міський бюджет.

Але через відсутність політичної волі та професіоналів ця ідея досі толком не реалізована.

Що потрібно робити?

Система не зміниться сама собою. Але є конкретні кроки:

• Придбання нових автобусів та тролейбусів — постійно, а не раз на п’ятирічку.
• Передача центральних маршрутів комунальному перевізнику.
• Виведення з тіні всіх оплат за проїзд.
• Забезпечення водіїв нормальною зарплатою та стабільними умовами.

А тепер про головну маніпуляцію — тариф.

Підвищення вартості проїзду — це просто знущання, якщо:

• перевезення неякісні;
• транспорт небезпечний;
• кошти за проїзд — «у тіні»;
• графіки руху фіктивні;
• контроль відсутній.

Спочатку — якість, потім — прозоре обґрунтування тарифу. І лише після цього, за потреби, — нова ціна. Але в нас знову навпаки.

Що з околицями міста?

Спробуйте доїхати після 19:00 на Сади-2, ГРЛ чи Огнівку. Це майже неможливо. Люди залишаються з проблемою сам на сам: маршрутки не ходять, альтернативи немає. Йти пішки чи їхати на таксі — це точно не вихід.

Можливо, так скрізь? Зовсім ні. В інших містах транспорт їздить увечері. Техніка оновлюється навіть під час війни. При цьому у Києві вартість проїзду — вісім гривень. То певно, що і в Полтаві так можна — реальні дії замість порожніх обіцянок.

Що робити вже зараз?

Вивчити досвід міст, де працює транспорт.

Залучити фахівців, які розуміють логіку систем.

Побудувати єдину мережу, взявши за основу саме комунальне транспортне підприємство — стабільну, безпечну.

Запровадити модель, якою можна пишатися — і яка реально працює.
Я знаю, що зміни можливі. Але без суспільного запиту влада не зрушить з місця.

Тому говоріть про це, поширюйте цю інформацію, пишіть про свою ситуацію з транспортом.

Разом можемо змінити Полтаву.

Олексій ЧЕПУРКО