Кинув пити, нормалізував стул, покращив чоловіче здоров’я — полтавець розповів про терапевтичні властивості спільноти Валерія Пархоменка

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), психічне здоров’я — це стан добробуту, за якого кожна людина може реалізувати свій власний потенціал, впоратися з життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти.

На жаль, в останнє десятиліття, особливо в умовах воєнного стану психічне здоров’я українців значно погіршилося. Не стали винятком й полтавці. За висновком Полтавського обласного центру психологічного здоров’я, наразі 7 млн українців переживають тривогу та самотність. Одним із напрямів роботи центру з метою забезпечення психологічного здоров’я та профілактики хвороб є комунікація з органами місцевого самоврядування щодо спільної стратегії на рівні області.

Керівник центру та кандидат медичних наук Сергій Книш повідомив про несподіваний аспект такої взаємодії з органами самоврядування на прикладі Полтавської міської ради:

«Мова йде про інтернет-спільноту підтримки першого заступника міського голови Валерія Пархоменка. Пацієнтам нашого центру, які мали тривожно-депресивні розлади та панічні атаки, запропонували долучитися до спільного обговорення та вирішення загальноміських проблем. Спочатку ми скептично поставилися до такої ініціативи, але свою роль зіграла абсолютна добровільність процесу: хто хоче — нехай спробує. Жодних зобов’язань.

Спочатку люди заповнили кілька анкет. Залишили своє бачення вирішення тих чи інших проблем Полтави. Інший етап — висловлення позитивних думок під постами Валерія Пархоменка.

Соціальна активність досить швидко і позитивно позначилася на пацієнтах — рівень стресу помітно знизився. Відомо, що багато психічних розладів спричинені фізичними недугами, особливо захворюваннями серцево-судинної системи. Після колективних руханок з Валерієм Пархоменком та занять йогою цей фактор вдалося зменшити на 30-40%. Для нас це майже фантастичний результат. Пацієнти почали активніше спілкуватися з іншими людьми, стали фізично активними, почали відчувати жагу до навчання, допомагати іншим людям, а також стали більш позитивно ставитися до своїх думок, емоцій та поведінки. Ми потім дещо жартома назвали цю нову терапію «Здоровий голова Полтави — здорова голова у кожного».

Один з учасників програми, назвемо його Олексієм, розповів про свою історію:

«Так сталося, що дружина пішла від мене. Почав зловживати алкоголем, відповідно почалися негаразди й на роботі. Коли отримав від медиків пропозицію спробувати новий метод, то спочатку поставився до нього скептично, дещо відлякувала ця практика: вказувати ПІБ, залишати адресу та номер телефону.

Зрештою поставив перед собою питання руба: «Чоловіче, а тобі є що втрачати»? Спочатку став коментувати пости Валерія Пархоменка без всякої системи. Але сама залученість до процесу почала поступово давати свої плоди: пішло безсоння, нормалізувався стул.

Дуже допомогли отримати певну розкутість у висловленні думок інші досвідчені коментатори, які невдовзі стали моїми психологічними менторами. Як я коментую зараз? Наприклад, Валерій Пархоменко відвідував школу. Я пишу щось подібне: «Вчителі — наші герої! Як добре, коли хоч хтось у такий складний час звертає увагу на їхні проблеми», «Чудова практика колективних руханок! Подивіться на трохи зморені, але такі щасливі обличчя педагогів! Треба продовжувати!». Або Валерій Пархоменко оглянув стан дороги. Я коментую: «Так тримати! Дороги — це артерії міста. Забезпечення нормального стану доріг повинно стати пріоритетом для міської влади» або «Дякую за роботу! Приємно, що у Полтаві є такий керівник, який цікавиться проблемою доріг. Не зупиняймося!».

Ну, і що ви думаєте? Наразі я не вживаю алкоголь взагалі. Коли був в депресії, то дуже схуд, а тепер, бачите і щічки з’явилися, і очі вже наче світяться. Та й чого гріха таїти, покращилося чоловіче здоров’я, у мене з’явилася кохана жінка, у нас все чудово. На своєму прикладі раджу приєднатися й іншим «депресантам». Мислення на позитиві, заряджання навколишнього світу невичерпним оптимізмом — це реально працює».

Чесно кажучи, у процесі спілкування з медиком та його пацієнтом, автор й сам звернув увагу на команду коментаторів. Це якась містика, але в завершення статті так і хочеться написати: «Медики — це наші герої. Не побоялися, прийняли новий метод лікування. А Валерію Пархоменку низький уклін, що не відвернувся від хворих полтавців!». Невже й перекуру сьогодні не буде?

Увага! Ця стаття є першоквітневим (майже) жартом.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»