«Щоб здійснити власну мрію, треба не боятися пристосовуватися до обставин», — як двоє переселенок зі сходу відкрили власну кондитерську справу

Цих двох жінок об’єднує одне: до війни вони мали мрію — створити власну кондитерську справу. Але втілювати її почали в іншому регіоні, після того як в Україні розпочалася широкомасштабна війна.

Хто та що мотивувало цих жінок у таких обставинах відкрити власну кондитерську справу? Як їм вдалося реалізувати власну мрію, переїхавши до іншої області, та які перспективи розвитку вони бачать нині? Вони розповіли.

«Народження» кондитерської мрії Олени Бударіної

До російської агресії на сході, у мирний час у Донецьку сім’я Бударіних займалася кондитерськими справами. «Це були чотири кондитерські точки (магазини), де продавали торти, цукерки, печиво та інші солодощі. Виїзна торгівля, кондитерські цехи, купівля та завезення до власних точок готової кондитерської продукції… Нині в Донецьку це все зруйновано», — ділиться Олена Бударіна.

Про мрію, яка зародилася ще на Донеччині, — повноцінно займатися кондитерською справою — Олена згадала не відразу, адже було багато клопотів: «З раннього дитинства моїм дітям подобалися мусовий та йогуртовий торти, вони дуже їх полюбляли. Якось тоді до виготовлення цих виробів руки не доходили: треба було шукати рецепти в інтернеті, витрачати на все це дорогоцінний час».

Відправною точкою в реалізації мрії стати кондитером стали спеціальні курси, які проводили у Пирятині у грудні 2023-го року за підтримки міської влади та іноземних партнерів. Нині цей проєкт продовжується і далі.

«Коли почула про курси кондитера і навчилася на них, мені захотілося втілювати мрію в життя, працювати далі, далі самовдосконалюватися і навчатися чогось нового. Це, так би мовити, був поштовх до мрії, який уже ніщо не могло зупинити», — розповідає Олена.

«Про жіночий центр працевлаштування дізналася з місцевої групи переселенців у соцмережах. Задоволена цим проєктом, адже навчалася на пекаря-кондитера і отримала нові знання. До цього любила випікати, але більше для себе, для сім’ї, а тепер навчилася робити це більш професійно, — ділиться Олена. — Переселенці — особлива категорія постраждалих людей, і психологічно, і фізично, і морально. І щоб відновитися, кожному потрібен час. Цей час був потрібен і мені. Реалізацію мрії довелося перенести на довгий період, у моєму випадку — майже на 10 років».

Жінка продовжує: «Переїхавши до Пирятина, випічкою займалася, дещо випікала. Але тільки під час навчання я спробувала приготувати один із таких тортів, про який тільки чула… і «Еврика!»: діти спробували і сказали: «Мамо, це той торт, про який ми мріяли!».

Нині Олена Бударіна виготовляє кондитерську продукцію вдома. Це переважно торти, тістечка, заварні, дріжджове тісто. Кількість виготовлених солодощів протягом місяця буває різною: все залежить від складності. Замовлення роблять друзі, знайомі, з’являються постійно нові клієнти. Проте основними клієнтами, на думку Олени, беззаперечно, мають бути саме діти: «Якщо це буде корисно та смачно для дітей, то й дорослі будуть задоволені. Саме діти можуть щиро сказати свою думку про солодощі, вони «найпочесніші дегустатори».

Основною підтримкою та мотиваторами, за словами Олени, є її чоловік та четверо дітей: «Чоловік зі старшим сином бджільництвом займаються, менший син їм допомагає. Дівчата теж допомагають: можуть тісто чи крем зробити, прикрасити випічку. Кожен своє місце знайшов — або на кухні, або на пасіці», — ділиться жінка.

У майбутньому родина Бударіних планує відкрити власне кафе, де невід’ємною складовою буде саме кондитерська продукція на натуральній основі: «У нас є власна пасіка, яку ми постійно розвиваємо. Помічаю, що люди нечасто вживають мед, рідше його купують. Хоча це натуральний продукт, бджола його приносить, тут немає жодних домішок. Хочеться, щоб люди частіше споживали мед хоча б у кондитерських виробах. Поки це складно зробити на професійному рівні, адже потрібно і за малими дітьми дивитися, більше часу цьому приділяти. Але згодом, сподіваюся, все зміниться. І кафе вдасться відкрити, і розширити продаж кондитерської продукції, сподіваюся, не тільки в Пирятині».

А поки родина розвиває пасіку та кондитерську справу на перспективу. Це вклад у світле майбутнє, вважає Олена. З осені до весни у Пирятині родина Бударіних бере участь у благодійних та волонтерських ярмарках на підтримку Збройних Сил.

«У нас є пасіка, ми також продаємо мед, а виручені кошти передаємо на армію. Зараз переважно всі кошти від доходів ідуть на розвиток справи. Але воно того варте», — розповідає Олена.

Тим, хто вагається, реалізовувати власну мрію чи ні, вона з упевненістю каже «так». Саме курси кондитера допомогли Олені повірити в себе, у свої сили змінюватися: «Проходження таких курсів налаштувало мене психологічно, запевнило, що я на правильному шляху, а виготовлення тортів на натуральній основі — це дуже добре, це мрія, яку вдалося втілити в реальність. А ще це дало можливість проявити ще більшу любов до дітей, і я переконалася, що на своєму місці, адже людям подобається моя кондитерська продукція на натуральній основі».

Навчання кондитерської справи, яке пройшла Олена Бударіна, стало можливим у межах проєкту «Діємо задля жінок та їхніх можливостей», який реалізує ГО «Інноваційні соціальні рішення» у ряді регіонів України за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення, зокрема і в Пирятинській територіальній громаді. Розповідає одна з координаторок проєкту, керівниця жіночого центру працевлаштування Валентина Клепач.

«Цей проєкт дає можливість жінкам повірити в себе, знайти своє покликання, реалізувати власну мрію. Але цим все не закінчується. Як правило, жінки, зокрема і ВПО, після опанування практичних та затребуваних професій продовжують навчання далі. У них з’являється нове бажання, нова мрія. Вони знаходять роботу тут, у нашій громаді. Вони відкривають власну справу. І це підтримує їх, їхні сім’ї та наших жителів громади», — розповідає пані Валентина.

«Тож приклад Олени є ще одним свідченням того, як мрія, бажання навчатися та конкретні дії допомагають у реалізації власної справи, що раніше було тільки мрією. Певна, це вдасться і багатьом іншим жінкам!» — підсумувала Валентина Клепач.

Мрія Наталії Черненко «відстанню з Харківщини до Черкащини»

24 лютого 2022-го року Наталія Черненко разом з родиною вирішила виїхати з Харківщини на Черкащину через початок широкомасштабного вторгнення. Місто Ватутіне обрали невипадково, адже саме тут — батьківщина її чоловіка.

«Інформація про широкий напад Росії, певна невизначеність, що буде далі… Зібрали двох дітей і вирішили їхати на Черкащину. Це було непросто, адже на Харківщині було цікаве і змістовне життя. Ми там працювали, жили, розвивалися, діти ходили в садок, у школу. На той час я була в декретній відпустці. Проте мрія створити власний пряниковий бізнес у мене була давно. Я часто дивилася відеоролики в соцмережах, як інші виготовляють пряники на натуральній основі, створюють спеціальний дизайн», — ділиться Наталія.

На Харківщині жінка проходила різноманітні курси та брала участь у кондитерських майстер-класах, але часу відкрити власну справу у неї тут не було. Проте війна та зміна обставин вплинули психологічно та стали справжнім «рушієм мрії». А переломним моментом у подальшому створенні власного кондитерського бізнесу стало 23 серпня 2022-го року, коли їй запропонували взяти участь у благодійному ярмарку на підтримку ЗСУ.

«У жовтні 2022-го року ми прийшли разом із подругою на цей ярмарок, принесли вироби, які сподобалися людям. Після цього я зрозуміла, що треба відкривати власну підприємницьку справу, і почалося!».

Нині Наталія виготовляє пряники на натуральній основі за спеціальною технологією: «Потрібно створити спеціальне здобне тісно з повністю натуральних складників, плюс мінімум алергенів. Адже насамперед мої споживачі — це діти. Мед — це великий алерген, тому у моєму тісті його немає. У мене замінники, які мають бути виключно на натуральній основі. Тому, окрім, техніки, тут ще має бути і спеціальна рецептура. Я відправила зразки продукції до Києва, до служби сертифікації, де мені дали відповідний документ-дозвіл про те, що пряники відповідають усім нормам та є безпечними для споживання».

Але ці тільки внутрішня основа пряника. Щоб кондитерський виріб був зовнішньо привабливим, довелося окремо придбати спеціальний принтер із харчовими барвниками, який може друкувати різноманітні малюнки на пряники — з різною тематикою та різної форми.

«Зараз я працюю з дизайнерами, які допомагають мені розробляти ексклюзивні малюнки на мої вироби, залучаємо навіть технології штучного інтелекту для цього. Малюнок наноситься на пряник, потім має висохнути. Далі виріб запаковуємо, щоб він мав товарний вигляд (плівка, пакет або коробка), клеїмо спеціальну наліпку з терміном придатності, з повним описом складу товару, з датою виготовлення та знаком служби стандартизації. Тож такий пряник може продаватися вже на полицях магазинів».

За період втілення в життя своєї мрії Наталія Черненко навчилася усієї технології створення кондитерського пряника. Вона і випікала, і заливала виріб глазур’ю, і друкувала власний малюнок, і формувала та відвантажувала у магазини готову продукцію. Зараз цим процесом вона керує, а допомагає їй ціла команда професіоналів.

Наталія не збирається зупинятися на досягнутому. Попри те, що мрія, яка зародилася на Харківщині, збулася, вона має наступну: «Мрію, щоб мої пряники продавалися у найбільш популярних торгових мережах України. А ще — щоб мою продукцію оцінили за кордоном і щоб там теж її купували. Над цим старанно працюю. Це непростий процес, але він того вартий».

Згадуючи про «пряникову мрію», Наталія робить висновок: «Мрії треба реалізовувати. Це розвиток попри труднощі. Коли ти бачиш результат, це окриляє. Це також дає розвиток для інших ідей. Це показує, що мрія здійснюється, якщо йти до неї! Я всім бажаю йти до своєї мрії і ніколи не зупинятися, попри несприятливі обставини!».

За словами Наталії, відкриття пряникового бізнесу було б неможливим без чоловіка, який повірив у неї та завжди допомагав морально, фізично й матеріально. Також вчасною стала державна підтримка за допомогою гранту, за яким Наталія отримала сучасну італійську техніку для створення пряників. Тож тепер асортимент її продукції розширено, і нині пряники можуть продаватися у все більшій кількості областей України.

Перша заступниця міського голови Ватутінської ТГ Зоя Ляпун, яка відповідає за питання підтримки підприємців та залучення нових робочих місць у громаді, розповіла: «Ми дуже цінуємо у громаді тих, хто переїхав через війну і не зневірився, лишився тут і хоче будувати своє майбутнє. Такі люди дуже цінні, адже вони є хорошим прикладом для інших: як попри труднощі реалізовувати задумане, втілювати в життя власну мрію. Ми для них шукаємо особливі шляхи підтримки. Так, за потреби надаємо приміщення, яке в майбутньому може стати робочим та яке підприємці зможуть, орендуючи, використовувати для розвитку власної справи. Якщо потрібні робочі руки, теж шукаємо в громаді певних людей, що є спеціалістами або ж готові швидко навчатися та працювати. Про грантові проєкти інформуємо постійно наших підприємців».

На думку Зої Ляпун, люди, що переїхали з інших регіонів через війну, часто мають подвійну мотивацію: «Такі люди розуміють, що не можна здаватися, треба йти далі, попри те, що там, можливо, щось лишилося, було втрачено… Те, що вони у нашій громаді створили власну справу, знайшли себе тут, ще раз засвідчує, що бажання, мрія обов’язково втілиться в життя! Головне — зробити перший крок, почати працювати та далі не стояти на місці, шукати шляхи розвитку. Родина Черненків та інші сім’ї, які переїхали до Ватутіного і створили власний бізнес з нуля, — добрий тому приклад!».

Черкаський експерт-науковець з питань розвитку місцевого самоврядування у громадах Володимир Дзега вважає: «Створення нового бізнесу внутрішніми переселенцями — це непростий процес. Адже, щоб щось започаткувати, потрібно вкласти власні кошти чи взяти кредит, а це під силу не багатьом. Тому, на його думку, більш перспективним є створення робочих місць у громадах, де люди з інших регіонів зможуть з найменшими витратами заробити собі на хліб. Водночас, якщо переселенець чи переселенка має бажання створити власну справу, треба дати йому зелене світло, щоб він лишився в цій громаді. Місцева влада має моніторити це, спілкуватися з ВПО та відповідати на їхні запити».

«Сьогодні створення робочих місць у громадах — як ніколи потрібний процес, особливо для внутрішніх переселенців. Ці люди втратили все чи майже все, переїхали в інші регіони. І тут тепер їм треба відновитися, набратися сил і діяти далі. Тут не обійтися без підтримки органів місцевого самоврядування, без їхнього моніторингу потреб ВПО. Ці люди мають лишитися у громаді. Але для цього їм треба дати „вудочку“, показати, що актуально у громаді, які види робіт, бізнесу можуть користуватися попитом. І тут місцеві голови і старости мають подавати в цьому приклад. Тільки тоді мрії будуть частіше втілюватися в життя, як у цих двох успішних історіях жінок-переселенок у Пирятині та Ватутіному», — підсумував Володимир Дзега.

Іван ЛИЛА, Софія КОСТЕНКО

Матеріал створено в рамках проєкту «Медіа єднають українців» від ГО «Центр практичної освіти Накипіло». Проєкт реалізовано за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.