За останній тиждень стало відомо про загибель 11 захисників з Полтавщини

За інформацією Кам’янопотоківської сільської ради та «Кременчуцької газети», 23 липня 2023 року в районі міста Вугледар Волноваського району Донецької області загинув Молоховський Вадим Ігорович.

Воїн народився 9 вересня 1977 року. Проживав у Кременчуці. Працював на Крюківському вагонобудівному заводі.

За інформацією Новосанжарської селищної ради, 23 липня 2024 року внаслідок хвороби, спричиненої контузією, помер молодший сержант Василенко Олексій Миколайович.

Воїн народився 30 березня 1978 року у селі Руденківка. Тут промайнули його дитячі і юнацькі роки. Після школи, закінчив з відзнакою ПТУ № 3, здобув спеціальність — провідник пасажирських перевезень і 12 років працював на улюбленому поприщі.

Далі життя спонукало Олексія опанувати багато сфер діяльності. Та, до чого б не прикладав він свої умілі руки: будівництво, ремонти чи садівництво — все робив бездоганно, вкладаючи свої сили і душу.

Чесний своєму обов’язку, на початку травня 2024 року по мобілізації став на захист своєї Вітчизни. Після спецпідготовки у навчальному центрі «Десна», вже у червні отримав перше бойове хрещення на Покровському напрямку, а разом із ним — контузію, яка настільки підкосила здоров’я воїна, що його тимчасово відпустили додому з тим, аби негайно продовжив лікування в Ужгородському госпіталі. Там і настигла нашого земляка немилостива смерть. У полеглого захисника залишилися мама, сестра, брат та двоє синів.

За інформацією Кременчуцької міської ради, 23 липня внаслідок хвороби помер Гуров Юрій Володимирович — військовослужбовець 110-ї окремої механізованої бригади.

Воїн народився 1 серпня 1975 року. Навчався у ЗОШ № 9 та у ПТУ № 26. Тривалий час працював на заводі «АвтоКрАЗ». Став на захист Батьківщини у лютому 2024 року. Брав участь у бойових діях, був поранений. У полеглого воїна лишилася сестра.

За інформацією Гребінківської міської ради, 24 липня в районі міста Красногорівка Покровського району Донецької області внаслідок ворожого обстрілу загинув Середа Сергій Григорович.

Воїн народився 23 лютого 1974 року в місті Гребінка. Навчався в гребінківських ЗОШ № 3 та ЗОШ № 1. Після строкової служби створив сім’ю, народилась донька. Роботи Сергій не боявся, тому працював і водієм на комбікормовому заводі у Гребінці, і майстром-наладчиком на підприємстві у Києві, і на цегельному заводі у селі Корніївка. Але все життя мріяв про військову службу. Тому подальше життя присвятив саме їй — з 2010 року проходив службу у військовій частині міста Пирятин. Брав участь у проведенні АТО на сході України, з перших днів повномасштабного вторгнення захищав Батьківщину зі зброєю у руках.

За інформацією Сергіївської сільської ради, 26 липня під час виконання бойового завдання в районі села Нововодяне Сватівського району Луганської області загинув солдат Григор’єв Андрій Сергійович.

Воїн народився 13 вересня 1998 року. Проживав у селі Сергіївка Миргородського району.

За інформацією Краснолуцької сільської ради, 26 липня на Донецькому напрямку загинув уроженець села Максимівка Шаповал Вадим Іванович.

За інформацією Семенівської селищної ради, 28 липня в районі села Липці Харківської області внаслідок мінометного обстрілу загинув Бутко Володимир Михайлович — молодший сержант, бойовий медик взводу оперативного призначення Національної Гвардії України.

Воїн народився 3 вересня 1984 року у селищі Опішня Зіньківського району. У 2000 році здобув середню освіту в Опішнянському державному художньому ліцеї імені Василя Кричевського. Продовжив навчання у Миргородському державному керамічному технікумі імені Миколи Гоголя, отримав спеціальність «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво», який успішно, із відзнакою, закінчив у 2004 році. Був дуже талановитим, його роботи відзначали викладачі як самобутні, яскраві. На цьому Володимир не зупинився і продовжив навчання у Полтавському національному технічному університеті ім. Юрія Кондратюка, який теж закінчив із червоним дипломом. Саме у цей час зустрів кохання свого життя — дівчину Оксану із Семенівки, у 2011 році народилася донечка, яку безмежно любив.

Відзначаючи його талант і любов до дітей, прагнення передати свої вміння підростаючому поколінню, Володимира запросили на роботу в опішнянський ліцей вчителем скульптури, гончарства, живопису, композиції та допризовної підготовки юнаків. Його дуже цінували в колективі, любили вихованці. У 2021 році родина змінила місце проживання і переїхала до Семенівки, малої Батьківщини дружини Оксани.

Та клята війна змінила плани молодої родини — у березні 2022 року Володимира мобілізували до лав Національної Гвардії України. Тоді Володя зрозумів, що хоче допомагати побратимам як військовий медик, тому пройшовши відповідне навчання, пішов цим військовим шляхом. Він говорив: «Я розумію, що творчій натурі важко бути штурмовиком чи розвідником, але я зможу принести користь як медик, рятуючи поранених хлопців. Вони — моя друга родина, я хлопців не покину». Любив дуже своїх побратимів, пишався їх бойовим духом, прагненням до перемоги, переживав за кожного з них, докладав усіх зусиль, щоб порятувати поранених. У нечасті хвилини відпочинку, що випадали між боями, малював для хлопців шаржі.

Володимир був дуже добрим, чуйним, співчутливим чоловіком, мав м’яку та ніжну натуру. Немає жодної людини на світі, яка б сказала про нього недобре слово — його всі любили і поважали. А він безмежно, віддано любив свою родину — батьків та двох братів. Тяжко переживав за середнього брата, який теж служить у Збройних Силах України, вважав його своїм Героєм, мав за приклад.

За інформацією Зіньківської міської ради, 28 липня у Свято-Михайлівській клінічній лікарні Києва помер солдат Попов Олексій Сергійович.

Воїн народився 14 вересня 2001 року у селі Чорне Великобурлуцького району Харківської області. У 5-річному віці разом з мамою і молодшою сестрою переїхав у селище Приколотне Великобурлуцького району. Закінчив Приколотнянську ЗОШ імені Костянтина Ольшанського. Упродовж 2019-2020 років навчався у Слобожанському регіональному центрі професійної освіти, де здобув професії тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.

У жовтні 2020 року Олексій Сергійович був призваний до лав Збройних сил України. З перших днів війни не вагаючись став на захист Батьківщини та тримав оборону Києва. У вересні 2022 року підписав контракт на строкову службу у ЗСУ та був направлений на Донецький напрямок. Двічі був на «нулі». У травні 2024 року нищив ворога на рідній Харківщині.

У полеглого захисника залишилися батьки, які проживають на Зіньківщині, дружина та маленький син.

За інформацією Полтавської міської ради, 28 липня в районі села Костянтинівка Покровського району Донецької області загинув Токар Олександр Олексійович — солдат, командир стрілецького відділення.

Воїн народився 19 серпня 1983 року. Навчався у Супрунівській школі та у Полтавському ПТУ № 23, де здобув фах столяра. Майже 20 років працював на ливарно-механічному заводі. Вперше став на захист Батьківщини у 2014 році, вдруге — у лютому 2022 року. У полеглого захисника залишилися мама, брат та донька.

За інформацією газети «Лубенщина», 1 серпня в районі селища Глибоке Харківської області загинув солдат Іщук Ігор Миколайович.

Воїн народився 13 квітня 1972 року у місті Київ. Середню освіту здобув у загальноосвітній школі в столиці. Потім здобув фах геолога-розвідувальника у Київському геологорозвідувальному технікумі. Продовжив навчання в університеті геології. Тривалий час працював за фахом. Згодом перейшов працювати директором автосалону Skoda. Ігоря цікавила сільська природа, тому у 2015 році він переїхав проживати на Полтавщину. Тут одружився, працював в карпилівському СФГ «Перлина». У полеглого захисника залишилися батьки, сестра, дружина та син.

4 серпня Терешківська сільська рада повідомила про те, що під час виконання бойового завдання в районі села Костянтинівка Покровського району Донецької області загинув Князєв Ігор Владиславович — стрілець-зенітник 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Воїн народився 10 серпня 1965 року. Проживав у селі Копили Терешківської громади. Ігор Владиславович був учасником бойових дій, з 2020 року воював в гарячих точках Луганської області, під містом Вугледар Донецької області.

Імена, фото й біографії інших загиблих бійців, життя яких було пов’язане з Полтавською областю, можна переглянути тут.

«Полтавщина»