Стежинами зраненого серця Сашка Лаврентьєва
Єдиний культурно-масовий захід у Полтаві, що сумує за Анатолієм Кукобою, був присвячений юному полтавцю, серце якого марно намагалися врятувати рідні, друзі, українські та російські політики і журналісти...
Сьогодні у вечір пам’яті десятки людей тепло згадували Сашка, всі вони знали юного поета, переживали за нього до останнього подиху. Учні полтавських шкіл читали його вірші. На стінах однієї із зал Галереї мистецтв, де проходив захід, — невеличка виставка з малюнками дітей, які проілюстрували твори Лаврентьєва.
Діти, які проілюстрували твори Сашка Лаврентьєва
Він за своє недовге життя — 16 років — встиг написати більше тисячі віршів, оповідань, перекладів. Приміром, такий щемний уривок:
Ощущение бумаги и дыма,
Чашка чаю — сестра ума...
И незримо, и вновь — незримо
Приближается холод и тьма.
Хворе серце заважало йому жити і дихати. Найгірше Сашкові було вночі, коли він почав задихатися. І коли було вкрай важко, у передчутті найстрашнішого, він подумки кликав на допомогу не тільки маму, а й друзів.
«Один раз он меня попросил виртуально взять его за руку... и...» — так говорить у передмові до свого вірша, присвяченого Сашкові, юний поет Іван Горн із Чернівців.
Іван Горн
— Ми познайомилися Вконтакті. Велика сила — Інтернет. Велика сила — такий талант, який був у Сашка. Його вірші — прості, але водночас написані так, ніби його вчили їх писати. Це визнають ті, хто має стосунок до літературної творчості. Жалкую, що мені так і не вдалося особисто зустрітися із ним, — говорить він.
Володимир Литвин, Тіна Канделакі, Всеволод Нестайко, Лео Бокерія, Борис Тодоров, Володимир Оселедчик, Ванда Лис — ці та інші люди намагалися врятувати хворе серця хлопця — грошима, оголошеннями, статтями...
Цинічна іронія долі: коли було донорське серце — не було грошей, коли з’явилися гроші — затягли з операцією і, переконані друзі, зробили якісь не ті процедури. В Україні Сашку пересадку серця робити відмовилися. Помер він, з надією на життя, в одній із спеціалізованих клінік Москви, переживши спочатку інсульт, сліпоту, пневмонію...
Можна тільки уявити, що пережила мама талановитого юнака Ольга Тарасіна. Адже, мабуть, найстрашніше у цьому житті — дитина, яка помирає на очах...
Сашко залишив цей світ 9 лютого 2010 року. Ольга Владиславівна вдячна долі за те, що вона дала їй сили і можливість залишити згадку про сина для тих, хто щиро його любив і захоплювався його талантом. 300 примірників книги з його творами «Стежини зраненого серця» швидко знайдуть свого читача. Передмову до видання написали Всеволод Нестайко, Марія Бойко та Іван Горн. Вона видана завдяки Головному управлінню інформаційної та внутрішньої політики ОДА і особистій підтримці голови облради Івана Момота.
, «Полтавщина»