Морозне Водохреще і сміливі новосанжарці

Ранок 19-го січня зустрів новосанжарців десятиградусним морозом. Але не завадив сотням жителів селища за традицією зібратися на центральному пляжі біля Ворскли, щоб взяти участь у святковому богослужінні.

Проводили його новосанжарські священики — отець Дарій та отець Миколай. Коли отець Миколай разом із півчими завершив богослужіння, отець Дарій разом із двома підручними пройшли колом новосанжарців. Священик окропив принесені людьми баночки, пляшки та інші ємності із водою. Кожен намагався підійти ближче до отця Дарія, щоб якомога більше крапель полетіло саме на нього.

Отець Дарій окропив принесені людьми баночки з водою

— Іще-іще, батюшка! — просили прочани, як тільки священик вже було збирався йти колом далі. — На нас покропіть!

— Та мороз же — застудитеся! — застерігав той, але знову вмочав кропило у воду і рясні бризки летіли на голови задоволених новосанжарців.

Коли священик повністю обійшов коло людей, почалася найвидовищніша частина свята — купання у крижаній воді. Цього року вирубувати ополонку не довелося, адже Ворскла лише трохи обмерзла навколо берегів. Натомість організатори свята цього року облаштували для бажаючих скупатися зручну кладку, якою можна було зайти і вийти з річки.

Нинішнє Водохреща зібрало, мабуть, чи не найбільшу кількість одноденних «моржів». Адже всього у освяченій воді скупалися кілька десятків людей — молоді та старші, чоловіки та жінки. Традиційно купався на Водохреща селищний голова Андрій Река.

— Це на березі холодно, а у воді тепло! — поділився секретом Андрій Олександрович, щойно вийшовши із води.

Найбільше емоцій у глядачів викликало купання представниць чарівної статі. Вони намагалися не відставати від чоловіків: так само хоробро заходили у воду, тричі занурювалися і швидко вибігали на берег.

— От молодець, — коментує вже одягнутий Андрій Река сміливий стрибок у воду молодої новосанжарки. — Тепер подайте рушник. І всі гуртом розтирайте, щоб не змерзла!

Вискочивши із холодної води відчайдушні новосанжарці поспішали швидше зодягнутися і якнайскоріше зігрітися. Частина одразу поспішала до відомого у районі художника Станіслава Вагнера, який приїхав на свято із власним самоваром і радо пригощав усіх бажаючих чаєм із бубликами.

Станіслав Вагнер з власним самоваром

— Самовар цей 1906-го року, — говорить Станіслав, наливаючи черговий стаканчик запашного і, головне, гарячого чаю. — Його хтось на металолом здав, а я викупив. А ось ця ложечка для цукру — 1833-го. Тому і чай такий добрий!

Скупавшись у освяченій воді та попивши чаю із старовинного самовару, новосанжарці розійшлися: хто на роботу, хто додому.

Володимир ПАРШЕВЛЮК для «Полтавщини»