Не хочу щоб мої діти у мене питали: «Тато, а де ти був, а чому ти не захищав Україну?»

Чи не кожен полтавець може знати Василя, чи то по клубу юних десантників «Гвардія», чи то по союзу десантників у Полтавській області, де він є співголовою.

«Говорять, це людина хоче зарекомендуватися, що пішов у такому віці служити», — каже «Маестро».

«Ні, щоб стати суперменом у такому віці вже не станеш, я роблю те, що можу та вмію, знаю що тут я корисний. Не хочу щоб мої діти у мене питали: „Тато, а де ти був, а чому ти не захищав Україну?“, хочеться бути прикладом», — розповідає Василь і додає: «Я знаю, що вони пишаються, що їх батько військовослужбовець. У мене в родині зять служить, а мій молодший брат визволяв Херсонщину до листопада, де був тяжко поранений та досі перебуває на лікуванні».

«Багато наших курсантів клубу юних десантників „Гвардія“ навчаються в академіях, стали офіцерами, командирами штурмових рот, зводів. Я у клубі був інструктором, але з повномасштабним — клуб призупинив свою діяльність, адже інструктори та керівники служать. Один з моїх вихованців, говорив, що якби не ваша наука, ми б не витягли. Адже заняття в клубі включали в себе конкурси про Батьківщину, медичні, вишкіл у Карпатах, а це 5-ти денних курс виживання, стрибання з парашутом, літній табір», — розповідає військовий.

Василь «Маестро» займався волонтерською діяльністю з 2014 року, возив сам, їздив до хлопців, займалися тренуванням батальйону «Полтава» та «Правий сектор».

Взимку 2015 року став на захист України. «Бригада у якій я тоді служив, розташовувалася тут де я зараз. Але тоді був у відділенні вогневої підтримки», — каже воїн.

Після служби в АТО Василь почав займатися туристичною справою: «23 лютого 2022 повіз туристів на Закарпаття, у Стрію о 4-й ранку під час сніданку ми дізналися, що почалося повномасштабне. Всі туристи підтримали пропозицію повертатися до Полтави».

Про це розповідає так: «Лише наш автобус їхав в сторону Києва, всі інші полоси траси стали зустрічними, вже за Києвом по Іванкову чули як по столиці прилітають ракети. Приїхавши у Полтаву, із друзями вже 25-го лютого були у строю Полтавської бригади, на цьому мій туризм закінчився».

Далі боєць згадує початок повномасштабного вторгнення: «З бригадою виконував завдання у Гадяцькому сафарі. Пізніше на Харківщині, де потрапили під перший обстріл».

«Вивчив саперну справу, за всі роки служби змінив штук 6 військових професій, всьому вчився, а що робити. Не подобається коли кажуть «мене цьому не навчали», якщо не навчали — бери навчайся, запам’ятовуй, яка різниця ким будеш, ми всі прийшли, щоб захищати.

Мій місяць січень 2023 року — безсонні ночі. З-під Бахмуту на Соледар, по декілька разів на день, вночі. Найбільше ненавиджу чекати, тому історія яка найбільше закарбувалася в пам’яті, коли довелося протягом п’яти годин очікувати свого командира, який заводив людей на позиції. Чекав і думаю, а що я чекаю, а що я дочекаюся, чи приїде він назад. Дивився як палає горизонт, трасера долітали і до мене. Добре що історія завершилася благополучно», — каже військовий і додає:
«По батьківській лінії дружина має родичів у росії, скільки житиму ні я не прощу, ні мої діти, їх мовчання. Коли міни падають біля двору його матері та батька, а вони там у росії кажуть що вони самі винні що війну спричинили»…

«На початку повномасштабного вторгнення синам облаштував підвал, тривожні рюкзаки, харчування, коли лунала тривога вони самі спускалися у підвал, і сиділи там до відбою, кому можна за це пробачити?», — каже Василь.

За свою службу, «Маестро» відзначений відомчими та державними нагородами.

«У мене запитують, тобі ж ось 60, ти йдеш зі служби? — а я питаю, війна хіба закінчилася? — Ні, не закінчилася. Буду служити далі, до перемоги!».

«Наша перемога важка, вона буде, я особисто видихну і заспокоюся, родина заспокоїться що все завершилося. Це буде не свято, а закінчення трагедії, скільки людей загинуло», — додає військовий.

Пресслужба Полтавської окремої бригади ТрО ЗСУ