За останній тиждень стало відомо про загибель 9 захисників з Полтавщини

За інформацією Великобагачанської селищної ради, 17 квітня внаслідок мінометного та артилерійського обстрілів в районі міста Вугледар Волноваського району Донецької області загинув старший солдат Шмига Андрій Володимирович.

Воїн народився 16 липня 1978 року. Проживав у селі Радивонівка Великобагачанської громади. З 2008 року працював зварювальником у ПАФ «Україна», був гарним, старанним працівником, вірним, турботливим чоловіком та люблячим батьком, мав безліч друзів, був товариським, веселим життєлюбом, вмів підтримати та розрадити у важку хвилину. Брав участь в АТО, після демобілізації повернувся на роботу до агрофірми. Вдруге став на захист рідної землі на початку повномасштабного вторгнення росіян.

За інформацією Семенівської селищної ради, 14 травня у смт Біленьке Краматорського району Донецької області загинув Роман Віталій Сергійович — сержант, командир відділення протитанкових ракетних комплексів 77-ї окремої аеромобільної бригади (в/ч А4355).

Воїн народився 4 липня 1990 року у Семенівці. Навчався у Семенівському НВК № 1 імені М.М. Хорунжого. Вищу освіту здобував у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті. Строкову службу пройшов у 2009 році у центрі підготовки сержантського складу. Деякий час проживав у Полтаві, потім повернувся до рідного селища — працював у магазині будівельних та господарчих товарів. З дитинства полюбляв туристичні збори та змагання з туристичного орієнтування, мав хист до веб-дизайну.

За інформацією Глобинської міської ради, 16 травня у лікарні міста Дніпро помер Іщенко Олег Валентинович — солдат, стрілець-санітар в/ч А0335.

Воїн народився 29 листопада 1974 року у селі Великі Кринки, де промайнуло його дитинство. Після закінчення школи навчався у Хорольському агропромисловому коледжі, де опанував професію тракториста-механізатора. Відслуживши строкову службу повернувся в рідне село та розпочав трудову діяльність.

З початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав Збройних Сил України. 1 рік та 2 місяці Олег Валентинович мужньо та самовіддано захищав наш сон та спокій. Брав участь у боях на найгарячіших ділянках фронту. Та, на жаль, бій за Бахмут став для нього останнім — саме там він отримав поранення, яке стало смертельним. У полеглого залишилися дружина та діти.

За інформацією Лубенської міської ради, 19 травня загинув Ірклієнко Олександр Іванович — старший лейтенант медичної служби.

Воїн народився 3 жовтня 1976 року у Лубнах. У 1991 році закінчив Лубенську спеціалізовану школу № 6. Після закінчення Лубенського медичного училища вступив до Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького, який закінчив у 2001 році. Під час навчання в університеті проходив підготовку на військовій кафедрі. Після закінчення навчання працював лікарем у лікарнях міста Стрий та Києва.

Вже 24 лютого 2022 року Олександр Іванович добровольцем пішов до військкомату, щоб боротися з ворогом. Був лікарем у військовій частині, а пізніше начальником медичної служби. Кілька місяців провів на «нульовій» позиції у зоні активних бойових дій. Чимало побратимів дякують йому за врятовані життя.

За інформацією Миргородської РВА, 20 травня в районі міста Авдіївка Донецької області загинув Волик Микола Олексійович.

Воїн народився 17 грудня 1980 року у селі Товстому Шишацької громади. Після навчання в Полтавському ПТУ № 23 та служби в армії, працював слюсарем-ремонтником, робітником з догляду за тваринами на молочнотоварній фермі у селі Чернишівка та на агрофірмі «Шишацька» ТОВ «Агрофірма «ім. Довженка». У 2014-2015 роках був учасником антитерористичної операції, а у березні 2022 року вдруге став до лав ЗСУ. Боронив Батьківщину від рашистів 14 місяців, десять з яких — в артилерії, останні чотири — в піхоті.

За інформацією Машівської селищної ради, 21 травня у харківській лікарні помер 31-річний Сидоренко Максим — солдат Національної гвардії України (в/ч 3052).

Воїн народився та проживав у Машівці. Працював у Машівській виправній колонії № 9, що у селі Кустолово-Суходілка. У вільний час дуже полюбляв грати у футбол. Став на захист України добровольцем. Поранення, яке стало смертельним, отримав 2 травня поблизу села Стельмахівка Сватівського району Луганської області. У загиблого залишилися батьки, дружина та донька.

За інформацією Гребінківської міської ради, 23 травня помер Коліщак Василь Михайлович — старший сержант 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Воїн народився 9 березня 1972 року у селі Либохора Турківського району Львівської області. На Гребінківщину з сім’єю переїхав у 2002 році. З 2002 по 2011 рік служив настоятелем в Спасо-Преображенському Храмі в селі Короваї. У квітні минулого року поїхав до Києва, звідки був направлений о військової частини Куп’янського району, в якій проходив військову службу. Чоловік помер, перебуваючи у дорозі з важливими документами, які віз за призначенням. У захисника залишилися дружина, двоє синів та донька.

За інформацією Машівської селищної ради, 25 травня під час виконання службового обов’язку в селі Смичин Чернігівської області помер Крихтенко Володимир — сержант, командир відділення окремої зведеної штурмової роти «Одін» Полтавського районного ТЦК та СП.

Воїн народився 8 квітня 1975 року. Проживав у Машівці. До війни Володимир працював геодезистом, вдома був справжнім господарем та мав «золоті руки». Після початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України пішов до добровольчого формування, а згодом був мобілізований до лав ЗСУ. З жовтня виконував бойові завдання на лінії зіткнення. У полеглого захисника залишилися матір, дружина, син та онучка.

За інформацією Білицької селищної ради, 25 травня у лікарні міста Дніпро помер солдат Назаров Олександр Сергійович.

Воїн народився у 1995 році у селі Дрижина Гребля Білицької громади. Проживав у місті Кобеляки. Поранення, яке стало смертельним, отримав під час танкового обстрілу позицій поблизу міста Вугледар Волноваського району Донецької області.

Імена, фото й біографії інших загиблих бійців, життя яких було пов’язане з Полтавською областю, можна переглянути тут.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»