Лубни, суржик, сміх та сльози: у Полтаві презентували фільм «Люксембург, Люксембург»

Тринадцятого квітня в український прокат вийшла стрічка Антоніо Лукіча — «Люксембург, Люксембург». Прямо зараз фільм завойовує серця українських глядачів та б’є рекорди прокатних зборів. Сімейну історію про пацанів з Лубен, яких зіграли непрофесійні актори, вперше показали на Венеційському кінофестивалі. Потім її побачили глядачі у селищі Близнюки на Харківщині, і вже потім — в кінотеатрах всієї країни. Кіно знімали в Лубнах, а кілька ролей зіграли полтавські актори. В рамках промокампанії фільму режисер Антоніо Лукіч та виконавці головних ролей — Аміл та Раміл Насірови поїхали в тур містами України, стартувавши в Лубнах. Не зважаючи на купу неоднозначних моментів — від нецензурної лайки, до непрофесійних акторів — більшість відгуків про фільм у соц. мережах позитивні. То чим же ця — здавалося б фестивальна історія — здатна підкорити широку публіку і чому попри декларовану комедійність — кіно схоже на концентрацію особистого, глибинного болю. Зараз по порядку.

Про що фільм

Кіно розповідає про двох близнюків з Лубен — Колю та Васю. Здається, крім зовнішності та родинних зв’язків їх ніщо не поєднує, адже вони абсолютно різні. Вася — молодий поліціянт, який намагається жити чесно та будувати свою сім’ю.

Коля — бидлуватий водій маршрутки, який ненавидить пенсіонерів з посвідченнями, матюкається та приторговує наркотиками. Коля — негідник та лузер, який живе з мамою, чинить людям зло та постійно підставляє «хорошого» брата. Але і у нього є больова точка, яка пробуджує в ньому живі крихти людяності.

Хлопці дізнаються, що батько, який колись кинув їх у дитинстві тяжко хворий і помирає у далекому Люксембурзі. Вони пам’ятають його як сильного чоловіка і кримінального авторитета, який може «рішить любі вапроси», але пройшло вже багато часу. Отож хлопцям слід вирішити — чи варто їхати попрощатися з татом. І звісно, відповіді, у кожного з них — різні.

Хто це зробив і чому на це варто звертати увагу

Антоніо Лукіч

Сучасне українське кіно лише починає функціонувати як індустрія, і в ньому не так багато прізвищ, які можна назвати мірилом якості. Втім, кілька таких прізвищ є, і одне — і напевно головне з них — Антоніо Лукіч. Його повнометражний дебют — «Мої думки тихі» у 2019-му році полюбився глядачам і критикам та здобув кілька нагород на міжнародних фестивалях. Трагікомедія про стосунки матері та дорослого сина-звукорежисера зібрала у прокаті понад 10 мільйонів гривень та увійшла до двадцятки кращих українських фільмів за всю історію. «Мої думки тихі» — трагікомічна сімейна драма і критики ознаменували її як історію «яка могла статися з кожним, тому кожен знайде у ній щось знайоме». Також всі відзначали живу, не вилизано-літературну мову героїв. Зрештою, все це саме можна сказати і про «Люксембург, Люксембург».

В одному з інтерв’ю Антоніо Лукіч розповідав, що історія розказана в «ЛЛ» багато в чому — його особиста. Він сам майже не знав свого батька, унаслідувавши від нього лише мерехтливі спогади та балканське коріння. Режисер розповідав, що збирав образ батька зі старих фотографій та боснійської музики із залишених касет. Так само його батько помер за кордоном, і Антоніо проходив «кола пекла», щоб попрощатися з татом. «Все соціальне підґрунтя фільму — автобіографічне» — розповідав Антоніо у програмі «Говорить Жадан».

«Одна частина мене дуже любила батька і жадала спілкування з ним. Інша — побоювалася і хотіла триматися якнайдалі, — розповідав режисер. — Цей мій внутрішній конфлікт в кіно на «близнюковість» і на цих двох чоловіків.

Аміл та Раміл Насірови

Ці хлопці відомі всім як репери, учасники гурту «Курган і Agregat». Хлопці мають азербайджанське коріння, а народилися вони у селищі Близнюки на Харківщині. Їх музична творчість є доволі специфічною — це матюкливий реп на суржику, який експлуатує образ сільського гопника.

Здавалося б, що цим людям робити у фестивальному драмеді. Так міг подумати хто завгодно, але не Антоніо Лукіч. Він же навпаки розгледів у них уособлення своїх героїв. І саме завдяки цьому історія про близнюків стала власне історією про близнюків, а не про одного героя з внутрішнім конфліктом, про що також розповідав Антоніо Лукіч.

Акторську гру хлопців важко оцінити, адже власне грати у фільмі їм фактично не доводиться. Вони самі по собі виглядають органічно у своїх образах.

— Обирати хто гратиме Колю, а хто Васю не довелося, — розповідав Лукіч на прем’єрі у Полтаві. — Було одразу помітно хто хороший, порядний хлопець, а хто — покидьок (сміється).

Полтавські актори

Окрім того, що велика частина фільму знімалася в Лубнах, кілька яскравих образів в ньому втілили полтавські актори. Зокрема колоритний та правдоподібний образ мами близнюків втілила полтавка Наталія Гнітій. А на одному з найпопулярніших кадрів фільму можна побачити актора полтавського театру ім. М. Гоголя Віталія Крапіву.

До речі, на показі у Полтаві Наталія Гнітій зізналася, що і у неї є особиста драма та особистий біль пов’язаний з батьком. Тож кіно для неї також дуже особисте, і зрештою це помітно.

Також у фільмі знялася Катерина Оніпко — молода актриса родом з Полтави, яка зіграла медсестру Машу, подругу маршутчика Колі.

Суржик і лайка — ок чи не ок

Як і у дебютному фільмі «Мої думки тихі», у «Люксембурзі». Антоніо Лукіч наділив своїх героїв живою, притаманною їм мовою. Для кіно про «чотких пацанів» з Лубен це автентичний полтавський суржик, подекуди здобрений лайкою, якщо цього вимагає сценарій. З одного боку — це відбирає свідомість в адептів літературної мови, з іншого — робить персонажів більш реалістичними та викликає емоції. А також породжує меми та крилаті фрази, на які розлетівся фільм.

Післясмак

«Кажуть, радітєлі атвєтствєнні за своїх дітей. А должні лі ми, діти, нести отвєтствєнность за своїх родітєлєй? Я хз»

Коли Антоніо Лукіч та близнюки привезли фільм до Полтави — в РК «Колос» зібрався повний зал, який дружно сміявся на комічних епізодах. Після фінальних титрів авторам аплодували стоячи. Антоніо Лукіч зізнався, що це — один з кращих показів у його кар’єрі.

Другий фільм Лукіча — як і перший — можна назвати універсальним, не прив’язаним до України. Так, героїв звуть Вася і Коля, вони живуть в Лубнах та говорять полтавським суржиком, але їх історія конфлікт та біль — не мають географічних прив’язок. І в цьому сила і людяність фільму. Адже в будь-яких реаліях — ковідних, революційних чи військових — є речі які для кожного будуть «на часі» завжди. Про одну з таких — стосунки батьків та дітей у неповних сім’ях — зняв фільм Антоніо Лукіч.

Адже в будь-якій країні, в будь-який рік завжди знайдеться хтось хто питатиме у себе «должні лі ми, діти, нести отвєтствєнность за своїх родітєлєй?». Це головне питання фільму, і у тих для кого воно актуальне, після титрів воно нікуди не зникає…

Наразі «Люксембург, Люксембург» можна подивитися у кінотеатрах «Wizoria Колос», «Wizoria Конкорд» та «Multiplex» і в останньому прокат точно триватиме ще тиждень.

Владислав ВЛАСЕНКО, «Полтавщина Спорт»