Як і заради чого виживають комунальні ЗМІ

Найуспішніша газета за кількістю примірників і прибутками — «Решетилівський вісник». «Нова праця» (Чорнухинський район) натомість «пасе задніх». До речі, «Решетилівський вісник» у цьому році навіть можна назвати рентабельним: його фінансові надходження повністю покрити витрати і прибуток склав 0,5%.

Різниться інформаційне середовище, в якому доводиться працювати газетам. Так, «Трудова слава» (Диканський район) не має жодного конкурента. Її середній тираж — 4,100 примірників. Натомість лохвицькій «Зорі» не пощастило: на батьківщині знаменитого композитора Ісаака Дунаєвського — 4 приватних друкованих видання, окрім комунального. Хоча, з іншого боку, показники «Зорі» не найгірші — так, середньорічний тираж складає 3,300 примірників.

Намагається відповідати світовим стандартам журналістики машівський «Промінь». Чим менше чоловіків у краватках і чим більше простих людей із їхніми дітьми на фото — тим популярнішим буде районне видання. Цей американський принцип роботи намагаються впроваджувати у цій газеті. Про успішність проекту говорить цифра співвідношення тиражу (2,700) та кількість населення (23,000) — один з найкращих показників по області.

Але якщо у місцевих виданнях «американський принцип» спрацьовує, в обласних — ні. Так, головний редактор «Зорі Полтавщини» Григорій Гринь під час семінару із своїми районними колегами обурювався тим фактом, що сьогодні читачі погано сприймають обласну газету, в якій йдеться про економічний розвиток, долі людей, порушуються серйозні теми, які потребують осмислення. Зате «на ура» скуповуються і підписуються «жовті» видання, в яких — замітки з подробицями кривавих вбивств та розважальні тексти.

На жаль, сьогодні стовп «четвертої влади» — можливість формувати громадську думку (так було за СРСР) — сильно хитається. Щоб вижити і бути конкурентноздатними, газетам необхідно багато в чому діяти навпаки — підігравати інтересам людей, якими не прийнято пишатися. Тому нині популярні метод подання статей «через дверну шпарину», розповіді про інтимне життя відомих людей, роздуті сенсації, смакування подробиць аварій і вбивств. Зрозуміло, що комунальні газети не можуть собі дозволити користуватися цим «арсеналом».

Виживання підневільних видань ускладнює не тільки розвинуте конкурентне середовище і обмеження тем. Так, приватні часописи можуть собі дозволити доплачувати поштаркам за рекламу і забезпечення високої передплати. З іншого боку працівникам приватних видань легше дається спілкування з податківцями, КРУшниками і представниками казначейства, оскільки у них зазвичай елементарно вищий рівень підготовки не лише журналістів, а й бухгалтерів.

Віталій Скобельский («Полтавський вісник») та Іван Циган («Решетилівський вісник»)

Власне, саме тому на семінарі з представниками комунальних ЗМІ були представники Полтавської дирекції УДППЗ «Укрпошта», КРУ в Полтавській області та Головного управління Державного казначейства України на Полтавщині. Вони відповіли на численні запитання представників районних редакцій.

Попри безліч проблем і негараздів, працівники комунальних видань рішуче налаштовані на подальше виживання. Не хочу нікого образити, але роками «сидіти» у затишній районці — значно простіше, ніж щодня доводити свою професійність, компетентність пліч-о-пліч із молодшими акулами пера, що також активно розвиваються і гострять зубки.

Ще одна причина небажання реформувати «тихе болото» районних видань «знизу» полягає у тому соціальному захисті, який мають його керівники. Так, попри відносно невеликі заробітні плати, при виході на пенсію редактори комунальних ЗМІ мають значну перевагу над «звичайними» пенсіонерами, адже за статусом прирівняні до держслужбовців.

Як би там не було, наприкінці хочеться згадати роздуми заступника редактора «Полтавського вісника» Віталія Скобельського з приводу «газета має йти за читачем чи читач за газетою?» На його думку, треба рухатися поруч — у такому випадку безліч зайвих запитань і проблем зникнуть самі по собі.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»