«Однокласники знущалися, а вчителі говорили, що я нікчема» — дівчина, яка влаштувала стрілянину в школі, розповіла про булінг

8 вересня Київський райсуд Полтави обрав міру запобіжного заходу 19-річній Таїсії Петровій, яка поранила з арбалета двох вчителів 11-ї школи. Подія зібрала у судовій залі низку представників ЗМІ, серед яких і всеукраїнські канали «1+1», «Інтер», «Україна». Коли суддя вийшов із судової зали, преса кинулася до обвинуваченої із запитаннями. Для початку надамо коротку біографію дівчини.

Таїсія мешкає на вулиці Маршала Бірюзова разом із матір’ю та батьком. Матір працює у психіатричній клініці, а батько — у «Полтавагазі». В молодших класах дівчина навчалася в 11-й школі, далі — в НВК № 36 у Рибцях та ЗОШ № 9 на Павленках. Наразі Таїсія є студенткою Національного університету цивільного захисту України, навчається на соціально-психологічному факультеті, на 3-му курсі, у Харкові.

Розмова Таїсії Петрової з журналістами під час перерви судового засідання

— Чому ви так вчинили? Що послужило спусковим гачком?

— Після тривалого самоаналізу я можу сказати, що це був порив. Я сказала собі, що вже досить. Раніше я була на місці жертви. А в той момент, я відчула, що тепер все контролюю. Тепер я буду залякувати. Важко контрольований стан на подобі «а скільки можна це терпіти?». Таку картину мені важко описати. Хоча у вас є такі моменти у житті, коли поспілкуєшся із якоюсь людиною, вона нагрубить і ти думаєш: «Ну все, ненавиджу його. Готовий якось придушити». Але потім через півдня думаєш, що він нормальна людина, нічого такого не зробив.

— Вас ображали в школі?

— Я вивчала тему булінгу. Я вчуся на психолога, то булінг доволі розповсюджений феномен, на жаль. Він присутній, як в школах, так і в університетах. Не треба тішити себе ілюзіями, що чим доросліша людина, тим це якось зменшується. В школі це як і словесно і фізично. У вищих навчальних закладах це більше як словесно. Викладачі міряються знаннями, тиснуть на відчужених дітей, які не вливаються в загальне стадо.

Я змінила три школи, в кожній із них були елементи булінгу — як зі сторони вчителів, так і зі сторони дітей.

— Ви спілкувалися із кимось про булінг? Деякі однокласники пишуть, що ви були тиха, спокійна, ніхто вас не ображав.

— Вони обирали це не помічати. Вони це знали, в класі це всі бачать. Так заведено, що якщо дорослий щось зробив, то ведуться виховні роботи. З приводу того, чи розказувала я чи ні. Така річ, що якщо розкажеш — або проігнорують, або скажуть, що це одиничний випадок, а значить заслужила. Я часто спостерігала картину, що навмисно били так, щоби не було синців. Або підніжку робили, щоби не було видно слідів. Адміністрація школи й вчителі фізичного насилля не застосовували. Вони часто морально тиснули, принижували, говорили, що я нікчема. Говорили, що я погана людина, і щоби зі мною не дружили, не віталися. Діти знущалися фізично або ламали речі, псували майно.

— Хтось знав про ці проблеми?

— Скоріш за все, ні. Просто я завжди намагалася бути веселою, щоби люди не чіпали мене. Щоби не показувати, що мені зараз не добре.

— Ви батькам про це говорили?

— Знаючи ситуацію у більшості сімей, розумієш, що краще не заморочуватися. У батьків купа іншого клопоту. Я вважала тоді: якщо я промовчу, то це все якось забудеться.

— Ваша матір працює в психіатричній лікарні. Ви мали змогу поспілкуватися із нею?

— Я могла це зробити, але я цього не зробила, оскільки розуміла, наскільки їй важко. Вона зайнята людина.

— Звідки порізи на ваших руках?

— Я не хочу відповідати на це питання.

Порізи на руках Таїсії Петрової

— Останній рік ви відчували депресію?

— Був стан, що нічого не хочеться, нічого не можеться, наче я одна в цьому світі.

— Поясність ваш яскравий образ. Ви так хотіли привернути увагу?

— Ні, я фарбую волосся у яскраві кольори, бо вік такий — експериментую зі своєю зовнішністю. Колись я була на першому курсі із довгими до поясу волоссям, а зараз — із короткими. Я пробую себе в різних стилях.

— В університеті у вас які відносини з одногрупниками та викладачами?

— В університеті, якщо я бачила нападки з боку викладачів, я старалася уникати спілкування. Старалася спілкуватися тільки в рамках лекцій, семінарів. До мене ставилися добре, бо бачили мої здібності студента і навіть повісили моє ім’я на дошку пошани. Мені приємно, що вони це зробили. Хоча і там є люди, які б краще не працювали.

— Чому пішли стріляти в 11-ту школу?

— Скоріш за все, це відбулося тому, що я навчалася в цій школі з 1 по 5 клас. Я була незахищеною дитиною, образи сприймала дуже гостро. Коли я прийшла у другу і третю школу, я якось навчилася із цим справлятися. Просто стала ігнорувати й уникати. Але, як бачите, не зовсім виходить.

— Як ви пройшли в школу?

— Двері скрізь були відкриті. Зайшла через боковий вхід. Арбалет несла просто так наперевіс. Я йшла одна.

— Чому саме арбалет обрали?

— Я не мала мотиву, що чітко арбалет і стріли. Я просто хотіла налякати, я не хотіла їх вбивати. Тих вчителів я не знаю. Мені дуже шкода. Коли я поранила завуча школи, вона перша встановила зі мною контакт і почала конструктивний діалог. Вона не кидалася, не намагалася у відповідь заподіяти мені агресію. Вона намагалася встановити довірчі відносини, з’ясувати, що відбулося. Вона тоді була поранена і в той момент мені було дуже шкода, що я так зробила. В момент нападу я була деякою враженою субстанцією, Tabula rasa, чиста дошка, соціум накладає свої відбитки.

— А чи вели ви щоденник?

— Так, я вела щоденник.

— Ви спланували цей напад в 11-й школі чи це було спонтанне рішення?

— Ні, скоріш за все, спонтанне. Коли я купувала арбалет, не було цілі нападати. Я його замовила в інтернет-магазині. Я захоплювалася темою метальних видів спорту. Дуже подобається лук. Арбалет я вибрала, тому що зовнішньо він мені симпатизував. У мене був мотив чисто спортивної стрільби.

На подальші запитання журналістів про записи у щоденнику і планування дня, коли стався напад, адвокатка Ольга Шеховцова попросила підозрювану не відповідати та пояснила, що такі деталі належать до компетенції слідчих, а не ЗМІ.

На суді прокурор Вадим Лук’яненченко повідомив, що для підозрюваної призначено 10 експертиз, зокрема — наркологічну та психологічну.

Після того, як суддя Юрій Куліш ухвалив взяти Таїсію Петрову під варту, до дівчини підійшли попрощатися мати й батько. На підозрювану наділи наручники, вивели із суду і в автозаку повезли у полтавське СІЗО.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»