Володимир Литвин: «Чим дурніша людина, тим вона має властивість вище залізти у владу»

Політики не дали відпочити українцям за новорічними столами та своєю багаточисельною присутністю на блакитних екранах, й до святкової опівночі й одразу після неї, нагадали, що попереду в українців вибір, який їм дедалі стає робити все складніше та складніше. Не відпочивали політики й після свята, а майже одразу взялися за роботу.

Так вже 2 січня до Полтави із візитом завітав Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Попередньо він планував приїхати на Полтавщину ще 29 грудня, але хуртовини вносять корективи не лише у життєві плани «простих смертних», але й у графік керівництва держави. Тоді Литвин до Полтави не дістався, переніс візит на другий день нового року. Першу половину дня спікер провів у Сумах, а потім у Полтаві дав інтерв’ю місцевому телеканалу «Місто».

— Володимир Михайлович, є пропозиція поговорити спочатку трохи про свята, а не про політику. Де ви зустріли Новий рік?

— Слава Богу, що ми говоримо не про політику

— Але трохи пізніше все одно будемо говорити...

— Новий рік зустрів у селі на Київщині у Миронівському районі на батьківщині моєї дружини. Там живе її мати. Ми поїхали у вечері 31 грудня із дружиною, сина взяли із собою, який сам виявив таке бажання. Донька залишилася у Києві зі своїми друзями. Це був один із не багатьох вечорів, коли було спілкування. Із 19 години ми розпочали і до 2-х годин ночі. Виявилося, що є про що поговорити й нікому спати не хотілося. А Новий рік для мене – це спустошення. Наче все вже віддав. І очікування, що відбудеться „підзарядка”. Першого числа ти будеш відчувати, що є життєвий ритм, що треба діяти, працювати. Головне, що я не даю собі розслаблятися, бо після того важко входити у робочий ритм. Коли треба сісти подивитися документи, почитати, щось записати, коли тобі не хочеться, але треба себе примушувати.

— Як у вашій родині змінювалися традиції святкування Нового року у вашому дитинстві і зараз?

— У нас практично Новий рік не святкували. Перевага завжди була на Різдво. А Новий рік був більш формальним: у школі, у клубі, ялинка. Збігаєш – подивишся, концерт, співають, танцюють. А от Різдво – це свято, яке віддає теплом, родинністю і свято, яке має високий сенс. Втім, коли я переїхав до Києва, а у столиці я із 1973 року, то тут Новий рік став вже більш вагомим святом. Але та пам’ять родинного свята на Різдво у мене присутня постійно.

— На Новий рік завжди дарують подарунки. Що ви отримали від своїх близьких цього року? Який подарунок для вас є найбажанішим?

— Звичайно, це книги або картини. Син подарував мені картину, живопис, заспокоєне море. Моя дружина не любить щоб вдома були картини на яких написаний шторм. Вона каже, що це для сім’ї не підходить. Я з нею у дискусії з цього приводу не вступаю. Донька подарувала такий набір, який має намір підняти настрій. Це жабка, яка сидить у кріслі, закинувши ногу із таким відчуттям самовдоволення. Дружина подарувала мені білу та блакитну сорочки.

— Ви говорили, що Новий рік це своєрідне спустошення для вас і ви чекаєте від цього свята щось нового. Ось 2010 рік буде, напевно, не простим для України, він починається із президентських виборів, потім будуть місцеві перегони. Чого ви чекаєте особисто для себе у 2010 році і що чекаєте для держави?

— Я думаю, що складніше ніж 2009 рік вже не буде. Сподіваюся, вірю в це та цією вірою живу. Для себе я чекаю душевного спокою, рівноваги.

— Як це можливо в умовах кампанії?

— До кінця кампанії залишилося півмісяця, я переконаний, що виборами життя не закінчується. Навпаки, я переймаюся тим, як буде після виборів. Для людей я мрію та хочу щоб це була стабільність в динаміці, в роботі, в результаті, щоб ми стали більш передбачуваними, щоб нарешті припинилося оце притистояння, яке є одвічно українським. Воно виснажує нас та забирає будь-яку перспективу. Дуже хочу, це є сокровенним для кожного, щоб батьки були живі. Я хочу все ще залишатися дитиною.

— Кожна людина бажає у новий рік взяти із собою усе найкраще, а усі погані речі залишити у минулому році. Ви як людина, від якої багато чого залежить у державі, щоб порадили собі та своїм колегам політикам взяти у новий рік, а що залишити у 2009-му?

— Я колегам політикам нічого не раджу. З огляду на те, що їм є кому радити. Я не хочу набиватися до них у радники. Я взагалі не є прихильником жити за зграйним принципом. Я у цьому плані люблю самотність і в жодну політичну зграю ніколи не вступав і вступати не збираюсь. Я єдине, що завжди собі бажаю і людям також, зберегти віру у себе. І вірити в себе, і визначати для себе найвищу життєву планку. Ви знаєте, є закономірна очевидність, що людина нафантазує і буде до цього йти – вона досягне попри всі складнощі. Якщо людина буде навіювати собі погані думки – вони здатні матеріалізуватись. Тому треба гнати геть усі погані чорні думки і жити виключно тим, що все в нас буде добре і повинно бути, що ми для цього будемо жити і працювати. Нам треба вийти уже на світлу таку, нормальну людську дорогу. Вже всім остогидли ці зведення політичних рахунків, оцей примітив, який домінує в політичному житті. Ви розумієте, що я все більше і більше переконуюсь в тому, що чим дурніша людина, тим вона має властивість вище залізти у владу.

— Чому так?

— Чому так? Це має своє пояснення. В Україні людина, яка має знання –все піддає сумніву. А якщо людина піддає сумніву – це означає, що у людини є совість. А якщо людина піддає все сумніву і має совість – такі люди у політиці приживаються дуже важко. Там знаєте треба, щоб була впевнена агресивна сірість і - вперед. Ви ж прекрасно розумієте, що сьогодні люди на стільки стомлені життям, що вони хочуть у комусь бачати впевненість. А тут, хоч і малоосівечені, малопрофесійні, але зате впевнені у собі людини, які мають один рецепт на усі випадки життя і у очах яких палахкотить несамовитість. Ну а люди пристають до тих, хто начеб то сильніший.

— Але ж це муляж...

— Да, муляж. Особливо з урахуванням того, що за даними американського вченого-психолога, у якого нещодавно вийшла книга „Психологія брехні”, там є такий цікавий факт, підтверджений наукою. Політик якщо 10 хвилин розмовляє, то протягом цього часу він тричі скаже не правду. Я думаю, якщо дивитися на українських політиків, то із 10 хвилин 9 вони будуть брехати. Але тут діє відомий принцип, який ще сповідував Гебельс: „Чем чудовещнее ложь, тем больше гарантий, что в нее поверят”. Напривеликий жаль поки що політичне життя в Україні вибудовується, м’яко кажучи, на неправді.

— Коли ця ситуація зміниться? Адже Україна заслуговує зовсім іншого підходу у діях влади? Люди у нас розумні. Не погані...

— Так сталося, що українські політики опустили країну до свого рівня, люди цього не заслуговують, я повністю згоден. Але люди притерпілися, вони змирились. Зверніть увагу, що відбувається на ток-шоу різного роду. Коли людина починає говорити серйозні розумні речі – це не подобається людям, а коли вискакує політик і починає говорити словами, застосовуючи фрази, які на парканах пишуть, одразу такий подобається – оце відкритий, прямий політик! Це не відкритий, це просто дурний політик, який відсутність розуму маскує за такою собі ширмою – свій в доску хлопець! А за ним, окрім цинізму нічого не стоїть, а тепер намагається ще більше влізти у довіру до людей. Є один шанс – це президентські вибори. Люди мають зрозуміти, що це чи не єдиний шанс змінити ситуацію. Переламати її, не йти на повідку. Людям сьогодні дуже важко розібратися. Їм погано живеться, а їх тут з усіх боків зомбують. Зверніть увагу, що навіюють, що нічого не зміниться – от вибирайте або він, або вона. Вам не подобається і не він і не вона, але обирайте з поганого менш погане. Всі інші вибори перед людьми просто закривають. Людям треба самим розібратися, бо ці вибори можуть бути останніми.

— Усе вирішиться 17 січня, адже навіть до 16-го числа в усіх кандидатів рейтинг 0, чи не так?

— Справа у тому, що це надзвичайно відповідальний вибір. Бо разом з тим я стверджую, що Україна як держава вже підійшла до того рубежу, коли вичерпані повністю резерви та ресурси, які були нагромаджені попередніми поколіннями. Вже сьогодні нічого не залишилось і Україні, як державі далі треба розвиватися на своїй власній основі. І тут дуже важливо не прогадати, щоб у нас знову не відбувся черговий перерозподіл власності. Щоб не було війни кланів, щоб не було протистояння територій, щоб не було зіткнення. Нам потрібен поступ у стабільності, і нам потрібна динаміка. Вже країна більше війни не витримає. Знову ж таки через те, що жодних ресурсів, жодних резервів не має. Одже треба дуже добре думати. Людям сьогодні не дають жодної можливості побути на одинці, їх з ранку до вечора зомбують з телеекранів. Не випадково так агресивно працює телереклама. Ви прекрасно розумієте, що вибори це також намагання продати політика. І особливо з урахуванням того, що зараз працюють іноземні технологи. Їм різниці не має, що продавати пральний порошок, або якісь пігулки, чи продавати українського політика. Тим більше, що вони не збираються тут жити. Вони країну розглядають як плантацію, а людей як папуасів. Думають, що ми їм втюримо, всукаємо кандидата свого, гроші візьмемо із України поїдемо. А нам та нашим дітям тут жити, тож люди мають дивитися, аби нам не всукали те, що всукати не можна.

— Ви не єдиний із кандидатів хто говорить про те, що люди голосують не розумом, а більше емоціями, рекламним впливом. Чому українці зомбуються? Невже більшість нації не може „розкусити” цю брехню?

— Справа у тому, що це ціла наука діє, ціла технологія. Коли йдуть якісь передачі чи фільми по телевізору, то вони перериваються рекламою. Я вважаю, що взагалі треба заборонити переривати програми рекламою. Людина втрачає „нитку” того, що вона дивилася. Але у підсвідомості це закладається. Людина не хоче, не сприймає, але у підсвідомості це закладається. І скажімо коли вона прийде купувати зубну пасту або пральний порошок, то вона купить тільки ту, яка була найчастіше у рекламі. Так і у політиці намагаються це зробити. Розуміють, що за своїми якостями цей політик не буде сприйнятий людьми. Відбувається процес, що має назву „навіювання”. І чітко визначена яка має бути періодичність подачі реклами, скільки повинен тривати ролік.

— Тоді виходить так, що 9 днів виборчої кампанії вони інвестують, а потім п’ять років будуть „відбивати” свої кошти? Як це змінити, адже кожна кампанія відбувається за одним й тим же сценарієм...

— Ви повинні розуміти, що ці кошти це не власні гроші. Це або раніше вкрадені гроші, або кошти олігархів, які розраховують потім отримати преференції від політика, на якого вони зробили ставку. Вони потім за безцінок заберуть підприємства, які ще залишилися, а головне що заберуть – це українську землю. Ці президентські вибори – це боротьба за землю. Коли ти береш участь у президентській кампанії, то ти тягнешся з останніх сил, аби догукатися до людей, хоча ти розумієш усю складність. Але я маю сказати, що мої численні зустрічі з людьми говорять про те, що люди починають думати, а чого все так відбувається? Чому нас у черговий раз так ошукали? І цей процес думання у суспільстві я сподіваюся він завершиться до 17 січня. Це вкрай важливо, адже перспектива у нас буде сіра. Але я вірю у людей!

— 2010 рік країна зустрічає без бюджету. Чого чекати простим українцям: пенсіонерам, бюджетникам? Яким чином ця ситуація може вплинути на їх життя?

— Коли бюджет не прийнятий, то фінансування відбувається по 1/12 попереднього року плюс прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата з першого січня мають зрости. Якщо уряд не продемонструє знову цю позицію – я не буду – то цілком очевидно, що на людях це не позначиться. Більшою мірою це позначиться на тому, що капітальні видатки не будуть фінансуватися. А чому не має бюджету? Це є такою узагальнючою оцінкою всієї влади. А чому кабмін не вніс бюджет? А він повинен це був зробити 20 листопада. Я скажу чому. Тому що президент, прем’єр-міністр, голова національного банку, виконуючий обов’язки міністра фінансів підписали меморандум співпраці з міжнародним валютним фондом. Взяли на себе зобов’язання, у тому числі у тій чистині який має бути бюджет. А бюджет повинен відповідати тим параметрам, які вимагає міжнародний валютний фонд, бо він коли дає гроші, то бере економіку під контроль. Добре розуміючи це, я не підписав цей меморандум. Я сказав, що це проти людей, я категорично не піду на це.

— Парламент наступного разу повинен зібратися 19 січня. Це після першого туру президентських виборів. Що треба зробити, аби не перетворити парламент у майданчик для вирішальної боротьби перед другим туром?

— В мене вже є складний, гіркий досвід 2004 року. Повірте я знаю, що треба робити у цих випадках. Верховна рада не буде обслуговувати жодного з кандидатів.

— Лунають такі думки, що є конституційні підстави для розпуску парламенту. Чи будуть дочасні парламентські вибори?

— Зрозуміло, коли говорять про підстави, то орієнтуються не на Конституцію, а на настрої людей. Для того, щоб сподобатися. І деякі політики розказують: „Я прийду і усіх розжену!”. Я от думаю, ну хто ти такий, що ти розженеш? Треба самому спочатку приходити на засідання Верховної Ради і працювати, а не отримувати просто гроші і потім роз’їзжати по країні із мітингами. Сам ще у житті цвяха не забив та собачої будки не зробив, а вже кандидат у президенти. Перше рішення, яке треба прийняти – це змінити виборчу систему. Відмінити вибори за партійними списками. Ситуація одразу зміниться наче ворожка поворожила, чи бабка пошептала. Буде зрозуміло, що не цей чоловік усе визначає – бригадир, а визначатимуть люди. Головне – треба йти до людей. Усі кажуть, що погана Верховна Рада. Я згоден. Але давайте подивимося – 175 депутатів фракції Януковича. Хто список складав? Хто цих депутатів туди записував? Я? Ні. Янукович. Люди проголосували. 156 – Тимошенко. Хто цей список складав? Тимошенко. Не я, а Тимошенко. Люди проголосували. 72 – Віктор Ющенко. Хто складав? Ющенко. Йому голова Верховної Ради Литвин не допомагав, бо я тоді взагалі не був у Раді. Далі – 27 комуністів і 20 фракція, яку я представляю. Так люди кажуть, що вони голосували за одну особу. Вони не голосували за весь список. Абсолютно згоден. Але сьогодні ці люди кандидати у президенти, і люди знову будуть за них голосувати. Якщо проголосують, то вони потім у кабмін таких самих заведуть, в усі місцеві адміністрації, розсядуться остаточно квадратно-гніздовим олігархічним способом. Треба думати. Треба повернути людям право обирати владу, відмінити вибори за закритими партійними списками. Нехай оті, що голосно кричать про дострокові вибори, підуть до людей, та доведуть їм, що вони повинні працювати. Це дасть результат, але треба зважити, що дострокові вибори це додатково на плечі людей 1,5-2 мільярди гривень. Якщо витрачати такі кошти, то тільки за умови, що люди будуть обирати людей. Все інше це намагання завести у Верховну Раду свою команду негідників під виглядом того, що б відстоювати інтереси людей. Бо як заведуть свою команду, у них буде своя квота, і вони нею будуть торгувати. От що за цим стоїть!

Дмитро Говтвяниця,
спеціально для інтернет-видання «Полтавщина»