Розмір тексту

Проблеми у «комуналці» — чому і допоки?

Василь Воротинцев, генеральний директор КП ПОР «ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ» Василь Воротинцев, генеральний директор КП ПОР «ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ»

Відповідь на це запитання з одного боку проста, а з іншого — доволі заплутана. Однак розплутати цей клубок таки варто, аби не виконувати сумнозвісний танець на граблях, як ми це робимо уже майже три десятиліття.

Чи замислювались ви над тим, хто у вас дома миє посуд? Чимало дають таку відповідь: ніхто, він у нас завжди чистий! Саме так більшість оцінює і роботу комунальників, згадуючи про них лише тоді, коли той же посуд нічим помити, коли під ногами сміття і т. п. От тоді тримайся, комунальнику — дістанеться на горіхи чи не до третього коліна!

Нині ж дістається навіть тоді, коли усе в порядку. І це має своє пояснення — вибори. Саме у цей час нас завжди згадують разом із вчителями та медпрацівникми. І якщо педагогам та медикам зазвичай обіцяють золоті гори (і я зараз не лише про зарплату у 4000 євро), то на нашу адресу лунають аж ніяк не обіцянки. То що, працівники комунальної галузі чимось гірші? Чимось завинили? Адже вони — такі ж люди, як і всі: з освітою чи без, з бажаннями та мріями, з родинами і домашніми улюбленцями. Вони так само, як і всі, користуються комунальними послугами, сплачують за них; з їхніх зарплат (білих!) місцевий бюджет отримує податки; вони купують хліб і молоко разом з вами у тих же магазинах, гуляють з онуками у тих же парках, що і всі інші! Тоді чому таке ставлення?

Відповідь проста: піднімати свій імідж на критиці — найпростіше. А от на допомозі, мабуть, не рентабельно... Справді бо, коли пофарбував лавочку в сквері чи встановив дитячий майданчик у дворі багатоповерхівки — це бачать усі. Як і витік води з водогінної мережі, яка ще років 10 тому відслужила своє, чи «провал» над каналізаційним колектором, збудованим у 60-х роках минулого століття. От тоді радників у нас — хоч відбавляй! Знають, що треба було робити, аби цього не сталося, таврують комунальників за, як вважають, бездіяльність, згадують часи, коли усе працювало, як годинник. А люди слухають і погоджуються: мовляв, правду ж кажуть!

Так, правду. Але далеко не всю. Не кажуть про те, чому не виділяють кошти на будівництво нових комунікацій замість давно зношених (скажімо, лише у Полтаві 52% вуличних каналізаційних мереж зношені та аварійні, а таких колекторів — 84%!). Не цікаво чомусь, якими зусиллями відповідним службам вдається запобігати комунальному колапсу у місті (а це лише завдяки золотим рукам працівників та їхньому надзвичайно відповідальному ставленню до роботи). Не переймаються, яку зарплатню отримують ті, до кого, раптом що, звертаються «Рятуйте!» і одразу ж критикують: могли б це робити швидше і по-іншому; створили незручності для проїзду/проходу; треба не латати, а міняти і т. п.

Погоджуюсь: не латати треба, а міняти. І стосується це, перш за все, місцевих рад. У їхньому складі мають бути люди, які розуміють: хоч пофарбовану за 100 грн лавочку видно усім, а прокладеної під землею труби за мільйон — ні, однак те, чого не видно, може в одну мить «змити» все, що на поверхні — навіть піар і показову турботу про громаду.

...Прочитав нещодавно про один із законів кібернетики: система, що керує, не може бути простішою, аніж система, якою вона керує. А комунальна галузь — система складна. Звісно, «буцати» комунальників перед виборами і забувати на кілька років — справа звична і надзвичайно проста. Однак, як свідчить досвід, нерезультативна. Тому ускладнюймось, панове! Бо спрощення загрожує катастрофою.

Василь ВОРОТИНЦЕВ, генеральний директор КП ПОР «ПОЛТАВАВОДОКАНАЛ»

На правах реклами

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему