Володимир Юшко: Мої колеги-ліквідатори йдуть у списках партії «Сила і Честь» до місцевих рад, аби захистити права чорнобильців

— Родом я з Чернігівщини, до Полтави доля привела — мріяв бути будівельником. Після школи і служби в армії для навчання обрав Полтавський будівельний інститут. Будівельником пропрацював все своє життя. Відразу після інституту працював начальником теплового господарства у групі радянських військ у НДР. Після повернення додому і аж до виходу на заслужений відпочинок у 2015 працював у полтавському «Облагробуді». У 1986 році призвали на перепідготовку до лав радянської армії. Звідти потрапив до ЧАЕС, був там 100 діб із червня по 8 вересня. У 1989-90 роках після страшного землетрусу у Спітаку поїхав до Вірменії відбудовувати населені пункти. Працював заступником начальника ПМК. Ми в «Облагробуді» сільські будівельники тож і у Вірменії будували нові села у районах, що найбільше постраждали від землетрусу.

— Володимире Олександровичу, а коли вас відправляли до Чорнобиля, чи була можливість уникнути цього, лишитися в Полтаві?

— Була. Я ж на той час працював начальником житлово-експлуатаційної дільниці. Проте навіть у думках не було того, аби «відкосити». А хто як не я? Щоправда, держава нас тоді насправді ошукала, адже призивали на 20 днів, а лишили там на всі 100. І на сьогодні багатьох колег, з якими був на ліквідаці аварії, вже немає...

Призвали звичайним солдатом до 25-ї стрілецької Чапаївської дивізії, котра була розквартирована в Лубнах. Два-три три дні були в Лубнах, перевдягли нас — і вже 8 червня ми потрапили в Хвойняки, це районний центр Білорусі. Полк стояв там цілий місяць, огороджували 30-кілометрову зону. Пізніше перевели під Брагин, стояли останні два місяці в селі, їздили огороджували й далі зону навколо ЧАЕС. А потім на саму станцію — прибирали, огороджували 4-ий енергоблок у серпні. У вересні нас змінили, повернули назад у Лубни, перевдягли і відправили додому. Працювали 100 діб.

— Розуміли, з чим маєте справу?

— Звісно, адже на той момент мені вже було 32 роки, мав родину. Шкода лише, що хлопчиків молодих призивали, років по 20-ть, які ще й життя не бачили. Розумів, тому й не відмовився їхати на ЧАЕС. Носили захисні маски, респіратори, були ще протигази. Але ж у них не попрацюєш — потрібно було копати, розтягати колючу проволоку. Працювали із 8-ї ранку і до 8-ї вечора. Жили в палатках.

Володимир Юшко

— Проте від радіації такі засоби не надто рятують.

— А що там, нічого не рятує. Про захист тоді навіть не йшлося. Дозиметрів не було, ніхто не слідкував за рівнем радіації. Бо якби більше 25 рентген отримали, то потрібно було б відразу всім давати першу групу інвалідності і першу категорію. На це ніхто не пішов. У військкоматі писали всім до 25 рентгенів. Ми тоді про ці всі моменти, про пенсії, пільги навіть не думали. Я інвалідність отримав лише у 2013 році.

— А як зараз із фінансуванням програм соціального захисту чорнобильців? Бо ж держава має звичку забувати про своїх рятівників...

— А вона й забуває про нас. Як це цинічно не прозвучить, але після аварії на ЧАЕС влада вважала, що ліквідатори від сили 10 років проживуть. Це й моїй дружині говорили. Тому й програму соціального захисту та пільг виписали дуже широко, бо вважали, що це ненадовго. Дуже шкодуємо, що зараз відношення держави і влади змінилося. Якщо раніше чорнобильці мали змогу без проблем пройти безкоштовне лікування у будь-якій лікарні Полтави, отримати безкоштовно медикаменти за рецептом лікаря, повне відшкодування санаторного лікування, то зараз ситуація змінилася не в кращу сторону. Для прикладу, у Полтаві ліквідатори аварії на ЧАЕС можуть безкоштовно пролікуватися раз на рік протягом 14 днів у єдиному закладі — у Полтавській обласній лікарні відновного лікування. Але для цього потрібно стати на чергу. Так само вистояти чергу, аби раз на рік отримати безкоштовно ліки на суму, що не перевищує 500 гривень.

Найважче зараз чорнобильцям другої категорії. Вони — такі ж ліквідатори. Єдина провина у тому, що вони не хворіли раніше. Але ж час бере своє. У них невелика пенсія — 3-4 тисячі гривень у кращому випадку, а то й 2 тисячі гривень. Їм лишили 50% пільги за комунальні послуги. Безкоштовних ліків та лікування не передбачено, санаторій — раз на три роки і то, як буде путівка.

Полтавська міська влада теж вражає. Торік відмінили пільговий проїзд у міському транспорті для 2 категорії чорнобильців. І Полтава — єдине місто, в Україні, де ця пільга не діє відтепер. Скільки ми з листами не зверталися, відповідь отримували одну й ту ж — немає коштів. Та й держава щороку зменшує фінансування соціальних програм саме для чорнобильців.

— Перспективи на наступний рік такі ж невтішні?

— Відверто кажучи, так. Ви ж розумієте, що питання здоров’я для чорнобильців номер один. Наймолодшим ліквідаторам сьогодні вже за 50 років. «Мирний атом» дається взнаки. Лікування дороговартісне, серд найпоширеніших хвороб — онкологічні. Якщо у 2018 році Мінсоцполітики повертало чорнообильцям частину коштів (у бюджет закладали до 70 тисяч гривень на людину), витрачених на лікування, то торік не відшкодували й копійки. Люди проходили лікування, робили складні операції за свої кошти. У 2019 році 14 чоловік подали заявки — ніхто й копійки не повернув. І суми тут солідні — від 30 до 100 тисяч гривень. Зрозуміло, що 100 тисяч ніхто не поверне, але хоча б половину. Нині парламент розглядає проект державного бюджету на 2021 рік. У ньому так звані чорнобильські статті просто викреслили або ж урізали їх. Тому зараз громадські організації чорнобильців приймають рішення щодо делегування своїх представників до місцевих рад та до Верховної ради України, і вибудовують свої спільні дії з партією «Сила і Честь» з метою впливу на діючих народних депутатів від Полтавщини, аби переглянути це рішення і повернути фінансування у повному обсязі. Йдеться про кошти на Державну програму комплексного медико-санітарного лікування. Ціна питання — 180 мільйонів гривень. А ще — кошти на пенсії, через які чорнобильці судилися із державою. Є відповідне рішення Конституційного суду, яке, влада, схоже, не збирається виконувати. У деяких ліквідаторів на руках є навіть Європейського суду з прав людини. Викреслили з держбюджету і 10 мільярдів гривень на відшкодування дороговартісного лікування. Отакі от справи.

— Тому й вирішили балотуватися на місцевих виборах, аби поборотися із системою?

— Звісно. Я йду не сам, а з потужною командою партії «Сила і Честь». Не приховую того факту, що мені подобається лідер «СіЧ» Ігор Смешко. Військовий розвідник, майже мій ровесник. Генерал, виходець зі звичайної селянської родини, котрий зробив успішну кар’єру і для якого честь — це не порожні слова. Добре знаю голову обласної організації Андрія Баранова як порядну людину. Ми неодноразово зверталися до нього ще за часів, коли Андрій Павлович обіймав посаду заступника голови Полтавської облдержадміністрації. За допомоги і сприяння було надруковано «Книгу пам’яті», присвячену чорнобильцям Полтавської області.

Нас у області лишилося 3200 інвалідів, а було 15 тисяч. Добре, що торік повернули посвідчення старого зразка, де окремим рядком прописано, що його власник — не просто постраждалий, а ліквідатор аварії на ЧАЕС. Здавалося б словесна казуїстика, але йдеться про зовсім інші права, пільги, соціальне забезпечення. Ми відвоювали це право, Мінрегіон довго тягнув, але посвідчення таки змінили. Зараз маємо інші приклади порушення прав: сьогодні, коли помирає ліквідатор, у діагнозі пишуть «коронавірус», аж ніяк не хронічні хвороби, які той «заробив» під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Скажете — дрібниці? А дружина втрачає право на пільги та на пенсію, як вдова інваліда-чорнобильця. Влада економить на людському горі. Ось вам і відповідь, чому ми йдемо боротися із системою

Нині мої колеги-ліквідатори йдуть у списках партії «Сила і Честь» до рад різного рівня, аби захистити права чорнобильців. В умовах децентралізації центральна влада багато повноважень перекладає на місця, і соціальний захист зокрема. Ми маємо бути дієвою силою, аби область, місто чи район не забули про ліквідаторів, як це робить держава.

Пресслужба політичної партії «Сила і Честь»