Як відбудеться приведення регіональних еліт у всеукраїнське партійне «стійло» — полтавський аспект

1 січня 2020 року набрав чинності Виборчий кодекс України, а Закон «Про місцеві вибори» практично втратив чинність. Познайомитись із «новинкою» можна вже на місцевих виборах, які відбудуться 25 жовтня 2020 року. Серед нововведень є зокрема повернення мажоритарки на місцевий рівень (для громад до 90 тисяч виборців), новий бюлетень (де голосуватимуть і за партію, і за кандидата), заборона одночасно обиратися депутатом та міським головою, тощо.

Нині кулуарно обговорюється необхідність внесення коректив у Виборчий кодекс. Пропонується поширити систему пропорційних виборів з відкритими списками у багатомандатних округах на населені пункти з кількістю виборців 30 тисяч+ (найбільш радикальна версія — 10 тисяч+). У разі прийняття це ліквідує на місцях інститут самовисуванців.

Друга ініціатива — всеукраїнський 5% бар’єр. Тобто, якщо якась політична партія на виборах до Полтавської міської ради отримає 25%, але по всій Україні не подолає 5%, то така партія не пройде в міську раду.

Третя важлива пропозиція — парламентські партії планують встановити додатковий кваліфікаційний критерій для участі партій у місцевих виборах — висунення списків до 2/3 усіх обласних рад.

22 квітня профільний комітет парламенту підтримав законопроект, який зменшує суму застави в 10 разів (щоправда, після початкового підвищення в 40 разів), тому цей момент не є головним, але ми його все одно розглянемо нижче під іншим ракурсом.

Днями голова Асоціації міст України Віталій Кличко направив до голови фракції «Слуга народу» у парламенті Давида Арахамії звернення, який підтримали інші міські голови. Голова АМУ наголосив, що пропозиції по встановленню будь-якого загальнонаціонального рейтингу партій, від якого буде залежати їх право на розподіл депутатських мандатів до місцевих рад, є антиконституційним та обмежує виборче право.

Також, на думку Кличка, є неприпустимою пропозиція запровадити пропорційну виборчу систему для виборів депутатів місцевих рад (сільських, селищних, міських) з кількістю виборців у громадах 90 тисяч і менше.

Нещодавно свою позицію з приводу таких ініціатив висловив і секретар Полтавської міськради Олександр Шамота, де згадує і всеукраїнський бар’єр в 5% і велику заставу.

— Фактично ми бачимо, що окремі парламентські партії сьогодні намагаються підібгати під себе рейтингових місцевих керівників з досвідом і визнанням. Що це, страх конкуренції чи бажання вибудувати чергову вертикаль влади з ручним керуванням країною — поки що судити важко, але однозначно допускати прийняття таких законів не можна, — написав політик у своєму Telegram-каналі.

Тут слід згадати і заяву міністра юстиції Дениса Малюські про ліквідацію через суд 48 партій-«зомбі», щоб повністю зрозуміти занепокоєність регіональних політиків та місцевих еліт щодо озвучених змін.

Спробуємо і ми розібратися, навіщо це ініціюється, хто підтримує ці ініціативи і хто може опинитися за бортом.

Приведення в загальноукраїнське партійне «стійло» і створення нової політичної реальності

Згадане пом’якшення «драконівської» застави має не розслабити, а навпаки напружити місцеві еліти. Розглядання тільки зменшення розміру застави говорить про те, що це буде представлено суспільству у вигляді компромісу. Хоча застава — не є головною складовою у конструкції виборчих ініціатив влади. Місцеві лідери, наприклад Олександр Мамай у Полтаві, можуть внести будь-яку заставу у розумному розмірі, далеко не в цьому справа.

Пропорційна система виборців у населених пунктів в 10 тисяч населення, умова висування списків в 2/3 рад по Україні і 5% всеукраїнський бар’єр недвозначно натякають таким лідерам, що у разі прийняття цих норм — про самостійний та про суто регіональний похід до влади в регіонах можна забути.

І публічний розгляд правки лише щодо зменшення розміру застави може натякати на те, що за інші правки проголосують, вже без обговорення. Тобто мова може йти не про «буде — не буде», а про «коли буде».

Хто куди побіжить, з ким можна говорити і кого потрібно «злити»?

Це запитання для влади в особі «Слуги народу», на які їй слід знайти відповіді ще до прийняття вище згаданих змін у Виборчих кодекс. Звичайно, для нинішньої влади було б краще, якби згадані регіональні лідери кинули якір в гавані «СН». Однак тут «слуги» мають кілька проблем. По-перше, за нашою інформацією, партія вже роздала певні квоти нардепам-мажоритарникам для внесення в списки своїх кандидатів. По-друге, як про це ми писали у попередньому, «карантинному» аналізі, партія влади стала заручником своїх же норм для кандидатів — «молоді та нові обличчя». З об’єктивних причин, саме останніх серед еліт — майже немає. Другий аспект — молоді та нові не мають впливу на місцеві громади, щоб активізувати їх на виборах у правильному руслі. Тому партія переглядає свої попередні умови і підтвердження цьому можна було побачити ще під час візиту на Полтавщину президента Володимира Зеленського, який пропонував формувати списки «Слуги народу» без огляду на вік чи політичну «незайманість» кандидатів.

Володимир Зеленський під час робочої поїздки до Полтави

Тут поки що козирі — на руках у представників інших парламентських партій, які місцевим лідерам можуть запропонувати усю «партійну франшизу», а не якісь 15 чи 20% у списках. Що оберуть такі впливові міські голови як Віталій Кличко, Геннадій Кернес, Борис Філатов, Геннадій Труханов чи Андрій Садовий — вгадати не складно.

Для «Слуги народу» тут є над чим замислитись, є над чим працювати, а тому ще можна не поспішати із запровадженням згаданих дискримінаційних виборчих ініціатив.

Вже після вирішення цих проблем і голосування за зміни можна побачити нову політичну реальність в Україні, своєрідну реінкарнацію «Блоку комуністів та безпартійних». Хіба що більш строкату.

Яким партіям вигідна «партизація» місцевих виборів

На це запитання ми частково відповіли у попередньому блоці. Потрібно розуміти, що «Слуга народу», особливо після соціально вибухового карантину, вже не вийде на показники, які отримала ця партія на парламентських виборах. Зберегти те, що вже є — це головне завдання.

Інші парламентські партії, наприклад, «Батьківщина», «ОПЗЖ», «ЄС», усіляко підтримають «партизацію» місцевих виборів, тому що розраховують на підвищення своїх політичних рейтингів. Можливо, публічно вони не педалюватимуть цю тему, мовляв, це все ініціює партія влади, а ми просто заодно вийшли постояти поруч. Однак сам процес, в його справжній суті, парламентські партії однозначно підтримають.

Чи будуть нові, альтернативні партії?

Вони можуть з’явитися. По-перше, на парламентських виборах ми вже побачили партію «Довіряй справам», яку очолив Геннадій Кернес. Спільний проект регіональних еліт може з’явитися і на місцевих виборах. Міські еліти таким чином змогли б вирішити для себе багато проблем — залишити на нинішньому рівні свою політичну самостійність і при об’єднанні виконати жорсткі зміни до Виборчого кодексу.

Інший варіант, можливо, буде ініціювати сама влада, щоб заманити у нові проекти місцеві еліти та виборців, які не хочуть голосувати за «СН», але ще не визначились з іншим вибором. Такі партії візьмуть на себе багатьох невдоволених, а потім... наберуть 4,8% по Україні. І увесь протест просто анігілюється, без втрат для партії влади.

До кого підуть полтавські регіональні лідери?

Олександр Мамай з першим рейтингом у Полтаві після прийняття вище згаданих змін може конвертувати цей рейтинг на переговорах із парламентськими партіями. Рейтинг стане його доводом у переговорах із ними щодо його висунення від тієї чи іншої партії на посаду мера Полтави. Після конфлікту із керівництвом «ОПЗЖ» Олександр Федорович навряд зможе повернутися до цієї команди, хоча ідеологічно вони досить «компліментарні».

Більш реальним ходом було б його висунення від «Батьківщини», однак новий бренд на пакетах із продуктовими наборами «Мамай за народ» говорить про те, що цей варіант поки що стоїть на запасному шляху. Якщо ми взагалі колись його побачимо у «Батьківщині» і взагалі у політиці.

Андрій Матковський та його команда можуть розраховувати хіба що на деякі варіанти із квотами від «Слуги народу», однак особисто він не з’явиться у списку партії влади. Дуже сумнівною є перспектива його висунення і від інших партій.

Сергій Каплін без суттєвої фінансової підтримки та «даху» в Києві залишиться зі своєю «Партією простих людей» за політичним бортом. І у такому разі йому також слід шукати реальну політичну парасольку.

Олександр Удовіченко на відміну від Олександра Мамая не має першого рейтингу, однак ще з комсомольських часів має вплив на багатьох авторитетних людей у місцевих громадах. Ці приятельські зв’язки дозволять йому забезпечити хоча б мінімальні результати на виборах, а тому він може «продати» тій чи іншій парламентській партії саме цю свою здатність. Якій саме партії — сказати складно. Напевно, це не буде «Слуга народу». Окрім цього Олександр Удовіченко має потрібні зв’язки на рівні київського політикуму, найбільш відома його дружба із Сергієм Тігіпком.

Олександр Шамота недарма розкритикував ідеї змінити Виборчий кодекс, тому що йому доведеться пропонувати себе іншій партії, можливо, зовсім далекій від ідеалів соціал-демократії. Він міг би гармонічно увійти в «Європейську Солідарність» чи «Батьківщину». Однак він не може запропонувати потенційним «шефам» ані рейтингу, ані впливу, ані політичних зв’язків у Києві.

Олександр Шамота у компанії міського голови Дніпра Бориса Філатова

Втім, 27 квітня Олександр Шамота у компанії міського голови Дніпра Бориса Філатова та низки інших мерів Дніпропетровщини прийшов на суд над Покровським міським головою Олександром Шаповалом, якого обвинуватили у розкраданні коштів. Колеги по Асоціації міст України висловили свою підтримку Шаповалу. Можливо, присутність полтавця у сусідній області пояснюється його вболіванням за Покровського міського голову. Але більш вірогідно, що Олександр Шамот в рамках АМУ шукає себе у форматі політичного об’єднання впливових міських голів, яким і є Борис Філатов.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»