Матковський грається в політику, доки «Рідне місто» відновлює міське господарство
Один з двох, на щастя, вже колишніх мерів Полтави, перевершив самого себе в самовихвалянні й обпльовуванні тих, хто намагається змінити ситуацію в місті
На інтернет-ресурсах та на шпальтах «Полтавського вісника» з’явилася чергова порція інформаційного шуму від Андрія Матковського. В принципі, нічого нового — все та ж поза несправедливо ображеного хлопчика, надумані звинувачення й мила в своїй безпосередності спроба поставити себе в один ряд з видатним попередником, коли він згадує (насправді — вигадує), як-то воно було «за часів Кукоби та Матковського».
Проте, відчутно, що роль «опозиціонера», як справедливо зазначає інтерв’юер Юрій Іванов, для Матковського досить «незвична». Точніше буде сказати, несподівана, бо в «опозицію» він загнав себе сам.
В принципі, сталося це логічно: пан Матковський вважав, що перехитрує інших, а перехитрував сам себе. У гострому нападі самозасліпленого нарцисизму він заявив про вихід з коаліції — хотів пошантажувати колег, тому й розправив крила. Але шантаж — зброя слабких, тому крила взяли й підрізали. А говорячи вже зовсім відверто, Матковський просто набрид усім своїми містечковими інтригами та фонтанами за мільйон доларів.
Він завжди був, м’яко кажучи, схильний до політизації роботи міської ради, а опинившись за бортом, узагалі тільки цим і живе. Як власник телеканалу «ІРТ-Полтава» та газети «Полтавський вісник» (так, колись загальноміської, тепер приватної) Матковський регулярно ллє бруд на уявних опонентів. Таким мистецтвом «головний опозиціонер» володіє бездоганно — і це єдине, що він по-справжньому вміє робити. Воно й зрозуміло: в рік виборів Матковський намагається принадити до свого берега всіх, кого бачить, догодити кожному, зіграти на людських почуттях. Але якими методами? Брехнею, пересмикуванням фактів і популізмом.
Ми, команда Олександра Удовіченка «Рідне місто», вважаємо такі ігрища неприйнятними. Ну яка в Полтаві може бути «опозиція»? До кого? Може, ще й парламентськими делегаціями з Горішніми Плавнями обмінятися на найвищому рівні?
Полтаві не потрібні політики та їх популістські методи, Полтаві потрібні вмілі управлінці. Звичайно, грати в «опозицію» легко, працювати над відновленням господарського механізму міста набагато важче. Тут додаткових балів не заробиш, а іноді й втратиш. Але хтось же це має робити? Ми й робимо — важко, може, не завжди так, як хочеться, але розуміємо, що іншого виходу немає. Занадто вже глибоко «закопали» Полтаву деякі очільники з минулого. Не скажете, пане Матковський, хто б це міг бути?
Але повернемося до публікації. Як легко переконатися, улюблений прийом Матковського — безсоромні маніпуляції, які полягають у приписуванні собі чужих справ. Цих маніпуляцій достатньо розсипано по тексту інтерв’ю. Зупинимося на кількох найбезсоромніших.
«Останні роки ми ремонтували тротуари, дахи, під’їзди, підвали, двори, міняли вікна у школах, дитячих садках і так далі...», «підписали Угоду на закупівлю 40 нових тролейбусів», «ми відремонтували понад 40 будинків», «розчистили центральну частину міста від кіосків». Атож, «і ми орали», як сказала муха волам в одній старій байці.
Насправді кошти на ремонти виділяла міська рада в повному складі, приймаючи колективні рішення. «Рідне місто», відповідаючи за сферу ЖКГ, безпосередньо організовувало процес. Тобто, робили інші, а лаври собі приписує Матковський. Хіба це не маніпуляція?
Чи ще одна, коли Матковський категорично хоче «жеківські» будинки «спочатку відремонтувати за рахунок місцевого бюджету, а потім запропоновувати мешканцям створювати ОСББ і утримувати будинок». А який відсоток з 2 тисяч полтавських будинків він встиг відремонтувати, перебуваючи при владі? Питання, звісно, риторичне. А якщо підійти реалістично? Навіть при ремонті 100 будинків на рік, на всі, як не складно підрахувати, потрібно приблизно 20 років. Доки дійде справа до останніх, перші відремонтовані встигнуть знову занепасти. Та й немає цих 20 років — уряд вимагає, щоб усі «жеківські» будинки стали ОСББ уже цього року. І пан Матковський чудово знає, що говорить неправду, але все одно говорить.
Та мова, зрештою, навіть не про брехню — як немає чим хвалитися, треба ж щось вигадувати. Найгірше те, що в Матковського немає й приблизного уявлення про шляхи подальшого розвитку Полтави. Він ніби законсервувався в щасливому для нього і його наближених минулому. Хіба Матковський не мав можливості реформувати сфери освіти, медицини, капітального будівництва, коли відповідав за них до середини 2019 року? Мав, але або не захотів, або не уявляв, як це робиться.
Живемо ж ніби в ХХІ столітті, в добу прогресу й технічних можливостей, коли літак з Києва до Відня летить якісь дві години, а Матковський багато років підряд пропонує полтавцям одне й те ж: латати дірки то там, то там. Комусь щось кинути, комусь пообіцяти золоті гори, й думати, що це вирішить усі людські проблеми й врятує доведену «до ручки» Полтаву? Старий безперспективний підхід. Люди хочуть, щоб влада до них повернулася обличчям, а не, даруйте на слові, половинками, і це бажання дає надію, що майбутнє Полтави буде цивілізованим.
Насамкінець — висновок. Він простий і очевидний.
Або Полтава, вкотре повіривши Матковському, попрямує назад, до стагнації, занепаду міського господарства й купівлі голосів, або все-таки рухатиметься вперед. Так, потроху. Так, переборюючи перешкоди, створені в попередні роки за найактивнішої участі того ж таки Андрія Матковського. Але іншого шляху немає і не може бути, якщо справді хочемо бачити Полтаву «містом, у якому хочеться жити».