У Полтаві 115 років тому народився Михайло Зощенко

Між біографією й автобіографією Михайла Зощенка є відмінності: в автобіографії письменник вказав свій рік народження — 1895, а біографи написали — 1896.

Підтвердженням того, що Михайло Зощенко народився у Полтаві, дослідниця його творчості полтавка Оксана Кравченко вважає спогади письменника-гумориста Олександра Ковіньки, який писав, що в Полтаві Зощенко «зажив слави футболіста». А також спогади самого Зощенка, який любив Полтаву і відверто говорив про це. Пані Оксана знайшла свідчення, що Михайло Зощенко жив у Полтаві на вулиці Дворянській (зараз — Паризької комуни).

Коли Зощенко розпочав літературну діяльність? Біографи написали, що в 1921 році, а сам Михайло Михайлович в автобіографії зазначив, що в 1920-му. За автобіографією, день народження Михайла Зощенка — 10 серпня, за іншими даними — 9 серпня. В 1818-1820 роках у Полтавському повітовому училищі вчився прадід Михайла Зощенка — Андрій Зощенко.

За 40 років літературної діяльності — 150 книг

За життя Михайла Зощенка видано 150 його книг — гігантськими тиражами.

— За масштабами визнання із Зощенком важко порівняти будь-якого іншого письменника радянської доби, — зауважує драматург, ведуча, організатор літературних вечорів Оксана Кравченко.

Пані Оксана розповіла, що опитала 60 осіб віком від 18 до 70 років у Полтаві, Лубнах, Миргороді, Кременчуці, Харкові й Києві, — що вони знають про творчість Михайла Зощенка? Виявилося, сучасники знають Зощенка лише як майстра сатиричного жанру. Насправді ж творчість його різнопланова. Він працював у документальному й історичному жанрах, була у нього й міщанська проза...

1913 року Михайло Зощенко вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, але вчився недовго: добровільно пішов на фронт (йшла Перша світова війна). Два роки воював, командував батальйоном, нагороджений п’ятьма бойовими орденами (за іншими даними — чотирма). А за царизму просто так орденів не давали... Закінчив Михайло Зощенко війну штабс-капітаном. На фронті був отруєний газами — це позначилося на здоров’ї. Щоб заробити на прожиття, ким тільки не працював у Петрограді: столярував, шевцював, був інструктором із розведення кроликів, актором, міліціонером, співробітником кримінального розшуку...

Літературну діяльність розпочав із занять у студії при видавництві «Всемирная литература» (керував цією студією Корній Чуковський, який високо оцінив талант Зощенка). А перейняв Михайло талант, очевидно, від матері — акторки і авторки оповідань про бідних, які вона писала в Москві. Свої глибоко психологічні новели Михайло Зощенко писав на ходу: в трамваях, на сходинках, на лавочках у скверах. Писав лаконічно, стисло, простою мовою. «Ленінградська вечірка» писала про Зощенка як про найпопулярнішу людину Ленінграда. У своїх сатиричних творах він порушував серйозні суспільні проблеми, вказував людям на вади, яких необхідно позбутися. А читачі сприймали написане як гумор і сміялися...

Друга світова війна застала Зощенка у Ленінграді. За станом здоров’я воювати він не міг. Воював силою слова. Люди не бачили у війні з грізним ворогом нічого смішного, Зощенко ж дозволив собі в час найтяжчих випробувань, коли зімкнулося кільце блокади Ленінграда (у вересні 1941 р.), гротескне комедійне висміювання Третього рейху. Написав комедію «Під липами Берліна», яка підняла дух співвітчизників і допомогла вистояти в час випробувань. Зощенко часто сам читав свої твори в шпиталях — адже був не лише письменником, а й чудовим майстром оповідного жанру, актором.

Під час війни Михайло Зощенко написав і відомі «Солдатські оповідання»

«Прекратить доступ в журнал произведений Зощенко, Ахматовой и им подобных»

14 серпня 1946 р. вийшла сумнозвісна Постанова ЦК ВКП (б) «О журналах «Звезда» и «Ленинград». «Грубой ошибкой „Звезды“ является предоставление литературной трибуны писателю Зощенко, произведения которого чужды советской литературе», — йшлося там. Журнал «Ленинград» закрили, в «Звезде» ж змінили керівництво, провели «чистку» кадрів...

— З цього моменту доля Михайла Зощенка нагадує долю героя твору Джека Лондона Мартіна Ідена, — каже Оксана Кравченко. — Зощенка, який в один день став ніким, лише через сім років після жорстокої Постанови знову прийняли в Спілку письменників. Але вже 1958 року його не стало...

Радянська влада не дозволила поховати письменника в Ленінграді — поховали в Сестрорєцьку, де він мав півдачі. Громадянська панахида пройшла тихо — лише під кінець прийшов читач, який сказав про Михайла Зощенка: «Это был писатель не только смешивший, но и учивший жить». Ці слова стали найкращим вінком на його могилу.

Рушник Івана Котляревського

— Мене особливо вразила повість Зощенка «Тарас Шевченко», — каже шанувальник літературного слова Анатолій Мусійченко. — Зощенко простежив і «замкнув» ланцюжок видатних людей, які визначили щастя, що звалилося на Тараса Григоровича. Сошенко познайомив Тараса з нашим земляком Євгеном Гребінкою, Гребінка — з Григоровичем. Григорович допоміг йому гарно вдягтися й звів із Брюлловим, а Брюллов — із Венеціановим. Венеціанов розповів поету Жуковському про нещасну долю бідного маляра...

Самому Михайлу Зощенку на одній із зустрічей із видатними людьми міста на Неві вручили... рушник Івана Котляревського, вишитий жінкою, яка все життя любила Івана Петровича. Той рушник став символом нерозривного зв’язку творчого генія Зощенка з Полтавою.

Наталія ЖОВНІР, «Високий замок»