У Полтаві з дитсадка зник трирічний хлопчик

Близько двадцять першої години вечора напередодні святкування Дня Полтави, багато хто із полтавців, які проходили у цей час неподалік перехрестя вулиць Артема та Зигіна бачили маленького хлопчика, який гуляв по тротуару. На вигляд малюкові було два-три роки, він ходив то в один, то в другий бік, то присідав і чимось бавився на газоні. Перехожі, мимоволі зупиняючи свій погляд на дитині і подумати не могли, що забавки цього білявого хлопчика відбуваються без жодного нагляду рідних.

Симпатичний малюк не залишив байдужим і Валентину з Максимом — молоде подружжя вирішило зупинитись на декілька секунд та поближче «познайомитись» з ним. Підійшовши до хлопчика, вони почули, що він тихим голосом кличе маму. «А де ж твоя мама», — ще не відчуваючи біди, грайливо запитала Валя? Малюк показав своєю маленькою ручкою в бік вулиці. Чоловік та жінка подивились у тому напрямку, однак нікого там не побачили. «Ми почали роздивлятись навколо у пошуках матері чи когось із близьких хлопчика, — говорить Валентина. — Однак, поряд нікого не було. На вулиці було вже темно і наша видимість була обмежена, тому ми вирішили пройтись: можливо рідні чекають на хлопчика десь недалеко. Це не принесло жодного результату, їх ніде не було. Ми зрозуміли, що малюк загубився».

Коли на місце «знахідки» прибули працівники кримінальної міліції у справах дітей Київського райвідділу, малюк вже встиг потоваришувати з новими знайомими та смачно їв пиріжок, який вони йому купили. Забравши хлопчика до районного відділу, одна із працівниць «дитячої» міліції заходилась його відігрівати, адже, перебуваючи довгий час на вулиці, він сильно замерз. Інші міліціонери — взялись встановлювати, чи не надходило повідомлення про втрату дитини до якогось іншого підрозділу міста. Ускладнювало роботу те, що хлопчик, незважаючи на свій вік (три роки і дев’ять місяців) практично нічого не говорив. Ні свого імені, ні, тим більше, імен та прізвища своїх батьків, він сказати не міг. «Мата», «тато», «там», «дай» — це весь словесний «арсенал», що був у запасі малюка.

До жодного райвідділу Полтави із заявами про зникнення дитини на той час ніхто не звертався, тому працівники кримінальної міліції у справах дітей почали оформляти документи, щоб відвезти хлопчика до «Любистку» — обласного дитячого будинку. За цією справою їх і застав телефонний дзвінок від оперативного чергового райвідділу. Він повідомив, що надійшло звернення про загублену дитину, однак малюка розшукують не батьки чи рідні, а ... вихователька одного з дитячих садочків міста.

Коли Мотрона Миколаївна, приїхавши в Київський РВ, побачила малюка цілим і неушкодженим, то не могла стримати сліз. «Я тридцять чотири роки працюю вихователем, але таке сталось вперше, — розповідає жінка. — У другій половині дня, після прогулянки, я завела дітей у приміщення, вони грались, а я розкладала аплікації. Коли о дев’ятнадцятій двадцять п’ять почали йти на вечерю, то побачила, що Сашка (ім’я хлопчика) немає. Ми обшукали його в приміщенні дитсадочка, потім на подвір’ї, на прилеглій території, однак його ніде не було».

За деякий час до райвідділу приїхали і рідні хлопчика. Із розмови з матір’ю дізнались, що дітей у неї двоє — є ще й дівчинка двох років. Через свою зайнятість (щодня з 15 години і допізна працює в кафе прибиральницею), вона залишає їх у так-званій «нічній групі»: в понеділок відводить до дитячого садочку і у п’ятницю забирає. Бабуся, яка разом із мамою приїхала за онуком, на догляд за ним також часу не має — з ранку до ночі на роботі. Тож, вихованням займаються у дитячому садочку. Висловивши на адресу виховательки чимало зауважень через поганий догляд за дитиною, жінки всі разом знову повезли її у дитсадок.

Володимир ПАСІЧКО, помічник начальника Київського РВ ПМУ