Є така професія — гадити в коментарях

Суперечки в Інтернеті з українських питань (голодомор, приналежність Криму, друга державна мова тощо) отримали окреме визначення — «хохлосрач».

Нова політична технологія: 1 коментар = 1 грн.

— До того, як я сама почала цим займатися, для мене коментарі інших читачів були суттєвими, — зізнається Євгенія К., студентка престижного столичного вишу. — Тобто, включався механізм: о, люди так думають, може, вони дійсно праві? Якщо людина не знає проплаченого механізму постингу, то вона цілком може сприймати ці коментарі за чисту монету.

Постинг (похідне від англ. posting) — написання повідомлень у інтернет-форумах, блогах, коментарів до статей і новин тощо.

Свого часу Женя працювала на штаб однієї політичної сили. Суть роботи: під виглядом звичайного відвідувача ненав’язливо відстоювати у форумах, блогах і коментарях до інтернет-публікацій «лінію партії». Платили близько 1 грн. за 1 повідомлення. Умова роботодавця: оплачуваний пост — не менше 3-4-х змістовних речень. Тож постер має добре орієнтуватися в політичній ситуації та вміти інтерпретувати ту чи іншу подію на користь замовника й, відповідно, проти його опонентів.

Інтернет-програміст одного впливового політичного блоку в столиці вважає, що «балакуни спеціального призначення» є на службі практично в кожної вітчизняної політичної партії.

— У нас у штабі теж сидить пара людей для цього, — стверджує він.

— З цих коментарів можна завжди дуже чітко зрозуміти, з якого штабу який комплекс постів походить, — розповідає політолог Євген Золотарьов. — Тож, технологія впливу за допомогою коментарів зовсім не байка — це факт. І багато наших співгромадян тепер читають коментарі не для того, аби дізнатися думку людей, а щоб знати думки штабів політиків та спецслужб.

З ним згоден Володимир Фесенко, голова правління Центру політичних досліджень «Пента». На його думку, в усіх великих українських політичних сил є люди, завдання яких — коментувати у визначеному замовником руслі повідомлення в блогах, на форумах тощо.

— Наприклад, мені відомо, що така технологія постійно використовується на сайті та форумі «Української правди», — розповідає він. — Взагалі це одна і визначних інформаційних політичних технологій сучасності.

«Люди, не вірте їм, це все проплачено!»

— За добу маєш надрукувати не менше 35-ти повідомлень — на конкретну тематику на конкретному сайті, — згадує студентка. — З власного досвіду знаю: якщо кілька днів заходити на один і той самий сайт і уважно моніторити форум і коментарі, можна дуже швидко вирахувати людей, для яких коментування є роботою, а не спілкуванням. Адже такі люди будуть постійно писати й вступати в дискусії з кожним, хто заперечує висловлені ними тези.

За словами Жені, витрачаючи дві-три години на день, постер заробляє близько 1000 гривень на місяць. Це непоганий приробіток для студентів і жителів регіонів, де складно знайти пристойну роботу. До речі, більшість українських постерів-найманців виходять на «роботу» в Інтернет саме з провінції.

— Всі прекрасно розуміють, що Інтернет має величезний вплив на формування громадської думки, особливо в активної частини суспільства, яка давно переконалася, що газетам й телеканалам, які мають своїх чітких власників, вірити досить важко, — вважає Євген Золотарьов. — Саме на них і розраховані отакі-от технології непрямого впливу на свідомість. Ці люди швидше довірятимуть нібито такому, як і вони, простому читачеві, котрий висловлює буцімто власну незаангажовану думку.

Технологія постингу, вважає пан Золотарьов, набагато дешевша, ніж створення власних успішних медіа-проектів, зокрема, інформаційних сайтів. І додає, що десять людей на ставці постера можуть за день перекоментувати майже всі вагомі суспільно-політичні інтернет-ресурси, А створення й підтримка власного може коштувати понад $50 тис. на місяць.

Поширення технології постингу часто призводить до того, що на одному й тому самому сайті зіштовхуються команди коментаторів, найнятих різними силами.

— Такі ситуації траплялись не раз, — зізнається Женя, екс-постер. — Певна річ, що постери прекрасно бачать один одного й вирізняють поміж звичайних коментаторів. Й інколи хочеться звернути увагу на них та гукнути: «Люди, не вірте їм, це все проплачено!» Але в нас є своєрідний пакт про ненапад, нейтралітет, згідно з яким постери не викривають один одного. Звичайно, поодинокі випадки бувають, але люди розуміють: заробляєш сам — дай заробити іншому.

Прибуткова зараза

Раніше за політиків і спецслужб технологію постингу взяли на озброєння комерційні структури. Саме вона лежить в основі вірусного маркетингу в Інтернеті, який подекуди ефективніший за звичні рекламні прийоми.

Вірусний маркетинг/реклама — маркетингова техніка, що використовує соціальні мережі («Одноклассники.Ru, livejournal.com тощо) для підвищення популярності бренду, товару, послуги. Достатньо в одному місці розмістити вдалий рекламний матеріал, далі його поширюватимуть користувачі Інтернету.

Власне, популярні у інтернет-користувачів дотепні відео-ролики про пригоди вуличного мага Девіда Блейна в оригіналі були вірусною рекламою французької фірми, що торгує інтернет-контентом. У подібний спосіб просувався в прокат російський художній фільм «Особо опасен» (Пам’ятаєте ролик про погром в офісі?)

Уже не таємниця, що багато хто з блогерів-тисячників не соромляться брати гроші від комерційних структур за приховану рекламу.

Блогер — користувач сервісу on-line-щоденників (livejournal.com, li.ru тощо), тисячник — популярний блогер, щоденник якого регулярно читає тисяча й більше відвідувачів.

Наприклад, блогеру під ніком «Прокуратор», за його власними словами, прихована й відкрита реклама в щоденнику приносить близько $1,5 тис. на місяць. У бізнесі на власному блозі помічений Goblin Gaga — популярна, ледь не культова особистість в інтернет-просторі. Якось він став об’єктом критики у зв’язку з брутальною погано прихованою рекламою одного московського салону меблів. Потім активно просуває художній фільм «Каменная башка», в якому знявся російський боксер Микола Валуєв.

Блогери-тисячники не обходять увагою й міжнародну політику. Цікава тенденція: ті з них, хто підробляють на вірусному маркетингу, переважно жорстко критикують США, Європу й Україну, однак стримані у висловлюваннях щодо дій російського уряду. Вірогідно, вони просто патріоти своєї вітчизни. Щоправда, цитована вище студентка також поділяє погляди партії, на яку працювала.

За матеріалами журнала «Тиждень»