Про Музу, натурпродукт і езотеричні свічі — Полтава гуляє свій День

Адже за давнім народним критерієм, там де попит, там і кращий товар. Але товар інколи буває зовсім нематеріальним.

Велике скупчення людей огорнуло цікавістю художника Едуарда Трирога. Коли у нього випала вільна хвилинка, запитую у митця про ту Музу, яка його надихає.

— Музу не потрібно кликати, вона приходить сама і зазвичай приходить тоді, коли ти її не чекаєш. Прийшла і застала тебе, як-то кажуть, «вразплох». А потім дваплох, триплох, зовсім плох. Розвертається і йде від тебе. Але наздоганяти її теж не треба. 

— Ось у вас вовк зображений...

— Поганий малюнок, мені не подобається.

— А це що?

— Це під впливом фільму «Аватар». Якщо відкинути усі спецефекти, то це дуже корисний фільм, він про добро. Цей фантастичний світ став мені якщо не рідним, але близьким. Це і стало поштовхом для написання.

— Як називається ваша техніка виконання?

— У мене змішаний стиль, не смішний, а саме змішаний. Для фону слугують водорозчинні фарби. А для доводки — вугіль та крейда, пастель. Малюю ж, самі бачите, на звичайному папері. Якби я намалював все це на полотні, то це був би живопис. А так все це графіка. 

— Скільки у середньому коштують ваші малюнки?

— Я ризикнув запросити 50 грн. Чисто символічно.

— І як купують?

— Так само, як і Муза приходить. Йде людина, нічого їй непотрібно, побачила мої твори, щось там зрушилося усередині, і вона вирішує придбати щось із мистецтва.

Треба було поштовхатися і перед яткою, де господарка торгували виробами із карпатської вовни. Галина сама з Івано-Франківська.

— Це все ваших рук діло?

— Вишиванки, килимки — це все наше, ручної роботи. Деякі вироби із вовни купуємо, але дещо робимо власноруч. Це натуральний продукт.

— І як покупці?

— Хто розуміється на цьому, той і знає з чим має справу, знає ціну товару. А молоді можуть і не купити. Шкарпетки з вовни, або плед — для них це старомодно. 

— А скільки коштує ця ковдра?

— 400 грн. І тут не має жодної зайвої гривні. Це великий труд.

Не натовпом, але цікавляться і підходять до майстра, який торгує дідухами.

— Ви кажете, що це Дідух?

— Вам не для дисертації? Тоді скажу, що Дідух — це наш родоначальник. Можна його розуміти і як символ матеріального благополуччя. Колись він був у кожній оселі. Після царя Петра стали ставити вже ялинки.

— Із яких злаків зроблено ваших дідухів?

— Пшениця, овес, жито, ячмінь.

Довелося трохи усміхнутися, коли хлопчина у вишиванці розповідав про чудо-свічки із воску. «Якщо свічка розгорається і коптить, то це так би мовити вигорає негативна енергія у ваші оселі». Ну що сказати? Це вже не Муза.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»