Розмір тексту

Не стало відомого полтавського журналіста Михайла Івановича Свириденка

На Новий рік він усім зателефонував і привітав зі святами, декому навіть двічі. Був небагатослівний, хоча поговорити любив

Ми знали, що зовсім недавно Михайло Іванович переніс інсульт, здоров’я його значно погіршилося, а тому він просив більше розповідати, закінчував розмову на кшталт: «Ну, все, досить з дідом теревенити, у тебе важливіші справи є». Чому телефоном? Михайло Іванович останнім часом жив у Чернівцях, куди після смерті дружини переїхав до дочки.

А народився він у селі Деревки Котелевського району 25 листопада 1936-го. Там природа така... полтавська-полтавська: сосни, луки, річка. Тож не дивно, що спочатку хлопчина надумав стати ветеринаром, після семирічної школи пішов навчатися до Писаревщинського ветзоотехнікуму. А потім, мабуть, творчій натурі тісно стало, і вона знайшла вихід: романтика журналістської праці — ось воно! На журналіста Михайло поїхав вчитися до Львівського університету, після закінчення якого його розподілили до Дрогобицької районної газети.

Михайло Іванович показував фото тих років: молодий, заповзятий, постійно в оточенні друзів. Він дружив щиро, по-справжньому. До його помешкання у Дрогобичі приїжджала, як він казав, деревківська громада, не відпускала його мала батьківщина, а точніше, він її не відпускав. І хоча «львівський» період, напевне, можна назвати одним із найщасливіших у житті Михайла, однак повернувся на Полтавщину, додому...

«Комсомолець Полтавщини», «Зоря Полтавщини» — це молодість Михайла Івановича, бурхливе газетне життя, сотні подій, які нанизувались на його біографію, ставали історією Полтавського краю і України. Потім був Полтавський обласний телерадіокомітет, куди Михайло Іванович перейшов працювати головним редактором обласного радіо, а згодом став заступником генерального директора з питань радіомовлення обласної державної телерадіокомпанії «Лтава». Саме радіо газетяр Свириденко віддав значну частину свого життя. І це не трафаретні слова. Секунди, хвилини, якими вимірюються радіопрограми, ставали годинами, днями, роками. Михайло Іванович був дуже прискіпливим до слова, у його програмах не можна було знайти жодної граматичної чи пунктуаційної помилки. З такою ж прискіпливістю він редагував і передачі своїх підлеглих, любив правити червоним чорнилом, а ще дописувати на полях зауваження, коли по суті, а коли просто думка якась промайне — то він її на поля, червоним!

Неоднозначна людина. Почуття гумору часто переростало у сарказм, міг межи очі сказати гірку правду. Одного разу навіть був розжалуваний із головного редактора у прості кореспонденти. Міг невзлюбити когось, та якось не дуже на таке зважали: нічого, попустить! Часто характеристики, що давав іншим і спершу здавались суб’єктивними, виявлялись пророчими. Багато журналістів вважають Михайла Івановича своїм вчителем, вдячні йому за науку.

На «Лтаві» Михайло Іванович Свириденко пропрацював майже 30 років, тут отримав звання «Заслужений журналіст України». Проводжали його із пакунком цукерок: всі знали, що нехорошу звичку палити (а він палив ще й як!) Михайло Іванович замінив на карамельки, — і це дуже тішило. «Із цього кабінету на 70-му році від роду із журналістів пішов сей чоловік у люди...Себто-на пенсію», — написав під однією з фотографій.

Фотографування було і частиною професії, і захопленням. Коли був уже на заслуженому відпочинку, Михайло Іванович заходив на «Лтаву» з фотоапаратом і робив знімки на пам’ять. Нещодавно повідсилав друзям і колишнім колегам фотографії, серед яких були, скажімо, просто зображення квітів на підвіконнику чи пейзажі: «То для краси».

Його журналістська натура не могла бути осторонь суспільно-політичних подій. Тому активно користувався соціальними мережами, міг зателефонувати навіть серед ночі, коли не терпілось поділитись враженнями. І так до останнього...

Одна з колег Михайла Івановича була у нього в гостях на новому місці (в Чернівцях) минулого літа, Михайло Іванович напередодні збігав на базар (саме збігав), наварив борщу, приготував інші наїдки, у квартирі було чисто і затишно — словом, ніщо не віщувало неминучого. Лиш у його розповіді раз по раз вихоплювалось, що пора вже йому до дружини, Лариси Григорівни, яка померла кілька років тому.

...28 січня 2019 року Михайла Івановича Свириденка не стало.

Колеги і журналістська спільнота Полтавщини

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему