Народний депутат України Артем Вітко: «Мій обов’язок — допомагати і служити людям!»
Напередодні Дня захисника України у Чутовому урочисто відкрили пам’ятну стелу загиблим учасникам АТО Чутівського району. Її встановлено на прохання місцевої громади та за сприяння екс-командира добровольчого батальйону, народного депутата-захисника Артема Вітка.
Кожна смерть відлунюється болем у серці екс-комбата
Починаючи із 2014 року, близько 300 мешканців Чутівського району боронили незалежність України на буремному Сході. Четверо з них не повернулися додому. Імена Григорія Терехова, Євгенія Юденка, Івана Савченка, Олега Веренича навічно викарбувані на пам’ятній стелі у центрі Чутового, поруч із пам’ятником воїнам, котрі загинули у роки Другої світової війни.
— У мене виникла ідея увіковічнити наших місцевих героїв, люди її підтримали, — розповідає громадський діяч Григорій Калаур. — Півроку тому це хотіла зробити влада, але щось у неї не вийшло. Тому ми звернулися до народного депутата Артема Вітка і він допоміг втілити задумане у життя.
Відтак, завдяки народному обранцю, пам’ятник загиблим воїнам АТО відкрили у Чутовому, а торік таким чином вшанували героїв у Карлівці. Жахіття війни на Донбасі Артем Вітко випробував на собі. Звільняв Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк, із батальйоном дійшов до Луганська. Під його командуванням не загинув жоден боєць. Втім кожна смерть українського воїна відлунюється болем у серці екс-комбата.
— Загиблі воїни для командира навічно лишаються в строю, — говорить Артем Вітко. — Цей пам’ятник дуже важливий. Адже в Україні четвертий рік іде війна. І люди повинні не забувати імена тих, хто, не замислюючись, поклав свої життя на вівтар нашої свободи.
Діти мають пам’ятати героїчного тата
Мати полеглого на Сході Євгенія Юденка — Галина Лавриненко, горнеться до жалобного каменю, плаче. Артем Вітко відводить її вбік, обіймає, намагається заспокоїти. Старенька, не стримуючи сліз, ділиться своїм болем.
— Я горджуся синами, — жінка витирає хусткою очі. — Женя 27-річним пішов воювати. — Підірвався на міні. Дізнавшись про смерть брата, старший син Дмитро вирішив стати добровольцем. «Мама, не тримай мене, — наполягав. — Маю помститися за брата». Низько вклоняюся своїм синам. І дякую Артему Вітку, що допоміг виготовити стелу. Це — гарна справа.
— Народний депутат приїжджає до нас не вперше, — приєднується до розмови дружина загиблого Олега Веренича — Олена. — Приємно відчувати про себе турботу. Чоловіку, коли він служив в АТО, завжди телефонувала у домовлений час. Одного разу трубку взяв однополчанин Олега. Від нього і дізналася страшну звістку. Стела для мене є дуже важливою, адже діти мають пам’ятати, який героїчний у них був тато.
Під час урочистостей Артем Вітко вручив подарунки — іграшки, малюкам Вереничів — семирічній Вікторії та чотирирічному Артему.
— Я тримав на руках маленького тезку Артемчика і на очі наверталися сльози, — ділиться своїми переживаннями екс-комбат. — Згадував дитинство, як боявся за батька — військового, що його можуть убити в «гарячих точках». Нинішню ж війну не можна замовчувати. Подвиг воїнів, котрі боронили незалежність України — невмирущий. І якщо влада не поспішає вшановувати пам’ять героїв, то я робитиму це завжди. Бо вважаю своїм обов’язком допомагати і служити людям, — наголосив Артем Вітко.