Як «Кернел» знищує село Мацківці Лубенського району

Геноцид українського села

Щороку на мапі України в середньому зникає 20 населених пунктів. Головна причина — відсутність роботи і перспективи на селі. Великі агрохолдинги, які експлуатують українські землі, зазвичай керуються прагматичним бізнесовим інтересом: засіяв — зібрав — продав. І в історії стосунків з українським селом, їх цікавить саме земля. А люди з їх дріб’язковими клопотами і проблемами — питання десяте. Про них згадують хіба тоді, коли підходить час переписати угоду про оренду землі.

Історію Мацківців можна сміливо розділити на «до Кернела» і після. Причому період «до» у селі згадують майже з ностальгією, бо у Мацківцях було все. За часів Радянського Союзу тут працював потужний колгосп, який був реформований у колективне сільгосппідприємство «Світанок». Коли розпочалася приватизація, у Мацківцях, як і скрізь, розпаювали землю і майно, форма власності із колективної змінилася на приватну. ТОВ «Світанок» орендувало у селян майнові та земельні паї. На той момент господарство обробляло майже 2 тисячі гектарів землі, працювали 2 молочнотоварні ферми із загальною кількістю дійного стада понад 500 голів, свиноферма на тисячу голів, цегельний завод та власна пекарня. Як розповідає колишній головний інженер ТОВ «Світанок» Олександр Трубка, господарство тоді давало роботу понад трьомстам місцевим жителям.

Олександр Трубка

— Засновники, які проводили розпаювання, на початку 2000-х років продали корпоративні права оренди Лубенському молокозаводу, — говорить Олександр Трубка. — Я працював тоді на підприємстві протягом року. Молокозавод почав вкладати кошти в господарство, село потроху відроджувалося. Але незабаром сільгосппідприємство перепродали «Укроросу», а згодом і корпорації «Кернел». А там форма господарювання дуже проста: великим агрохолдингам потрібна земля, люди і село їх мало цікавлять. І в нас усе пішло на знищення.

Без вікон і дверей, без худоби, без людей

Господарювання «кернелівців» у Мацківцях розпочалося із закриття свиноферми. Потім нові власники ліквідували першу молочно-товарну ферму. За 5 років на її місці не лишилося каменя на камені. Одна суцільна пустка, що заросла бур’янами. 

Далі спробували закрити й основну ферму на в’їзді в село. Тоді цим планам завадили люди — вони просто перекрили шлагбаумом виїзд із ферми для рефрижераторів, у які вже вантажили корів. Ферму вдалося врятувати лише на певний час. 

А от автотракторний парк нові власники продали повністю, почали вирізати на брухт навіть ангари для техніки. З майном розлучалися без жалю, розпоряджалися ним одноосібно, хоча мешканці села також були і залишаються співвласниками, оскільки свого часу отримали майнові сертифікати.

— Майно колишнього колгоспу було оцінене у 2 мільйони гривень, — розповідає Олександр Трубка. — Це була колосальна сума. Майно розпаювали, але згідно сертифікатів воно не було виділене в натурі. Коли «Кернел» скупив 67% майнових паїв (а купували їх за 10-20, максимум 50% вартості), було проведено збори. І на них самостійно виділили собі майно в натурі. Вибрали найцінніше — тік, свиноферму, молочнотоварну ферму.

Щоправда, МТФ № 1, яку продали і розібрали до того, до переліку не включили. Тобто фактично продали людське майно, адже на руках ще залишилися 33% сертифікатів. І за них селяни цілком могли б отримати хоч щось із того майна, яке не встигли продати. 

— Розбирають все, бо вважають, що все й так належить їм, — коментує депутат Засульської ОТГ Іван Карпець. — Але у людей на руках ще є майнові паї, вони теж гідні щось взяти, хоч якесь приміщення. Є місцеві жителі, які вдома у гаражах вирощують гриби, цілком могли б узяти для таких цілей приміщення ферми. Але «Кернел» не віддає. Їм вигідніше розібрати, бо документів немає, краще розібрати, вмити руки, відійти в сторону і сказати, що вони навіть не знають, хто це міг зробити.

Іван Карпець

Кілька місяців тому агрохолдинг закрив останню молочнотоварну ферму. Молочне стадо вивозили безжально, на забій везли навіть тільних корів, які народжували телят прямо в рефрижераторах. Фактично це залишалася чи не єдина робота в селі. Покинуті приміщення без вікон і дверей, без худоби і людей відлякують своїм моторшним виглядом та вселяють безнадію. А людям доводиться або їхати на заробітки геть із села, або ж стояти на біржі, відраховуючи з острахом дні, що лишилися до завершення виплат...

Обіцяли роботу в обмін на паї

Драматизм і цинізм ситуації полягає ще в тому, що людям обіцяли роботу. 

«У 2008 році представники «Кернела» нас усіх зібрали у будинку культури й сказали, що і робота у нас буде, і паї оброблятимуть. А потім вони зрозуміли, що вигідніше займатися землею, навіщо морока із фермою. Три місяці назад ферму закрили, а нам наказали писати заяви на звільнення. Душ тридцять в один день втратили роботу», — розповідає місцева жителька Людмила Шевель.

Людмила Шевель

Без роботи залишилася і 48-річна Світлана Негембля. Жінка повірила, що до пенсії матиме стабільну роботу, і віддала в оренду земельну ділянку підприємству «Кернел». Однак, уже три місяці Світлана не має стабільного доходу.

«Я сім років пропрацювала на току. У липні, цього року нас викликали і сказали, що не потрібні робочі. Закрилося підприємство, а нас звільнили. Стою на біржі. У 2015 році віддала «Кернелу» свій пай в оренду — вони говорили, віддасте землю нам — буде вам робота. Ми повірили. У мене до 2022 року з ними угода. Отримаю 6090 гривень на рік. Оце все, що вони дають», — говорить Світлана Негембля.

Світлана Негембля

Жінка додає, хоче забрати у підприємства свій пай, так як виплати дуже мізерні.

«Не віддають, говорять, що аж до 2022 року підписаний договір оренди. Їм здавати не хочемо, бо вони нас одурили. Вони нам усе обіцяли, і роботу, і гроші за оренду землі. А тепер у нас немає роботи і пай не забереш у них», — обурюється Світлана Негембля.

А ще, як виявилося, багато угод було «переписано» без відома власників земельних паїв. В один момент люди з’ясували, що термін оренди збільшений до 10 чи навіть більше років, хоча коли підписували папери, в документах значилися зовсім інші терміни. 

— З підробкою документів зіштовхнувся особисто, коли забирав після смерті мами пай із господарства, щоб обробляти самотужки. З’ясувалося, що юридичний відділ підробив мамин підпис і змінив рік дії договору оренди: угода була укладена до 2019 року, а став 2025 рік. У Лубнах є хороші адвокати, які допомогли забрати пай. Віддали навіть без суду, бо знають, що порушили законодавство. Забрав і обробляю сам. Батько теж помер, за три місяці вступаю у право на спадщину — і теж хочу забрати пай. Знаю, що в його договорі підпис підробили і рік закінчення угоди виправили, так само, як і в мами, — розповів місцевий мешканець Іван Карпець.

Біда одна не ходить, або село без школи — сирота

На додачу до всіх проблем, цього року в селі закрили школу та дитячий садочок. Тепер дорога до знань — це майже 20 кілометрів жахіть. Замість автошляхів між селами — суцільні ями і багнюка. А коли вирує негода, тут взагалі не проїхати. Адже ані «Кернел», ані влада об’єднаної територіальної громади, не допомагає чистити автошляхи. 

Школа

Дитячий садочок

«Мої діти навчаються у Михнівці, за десятки кілометрів від дому. Дороги дуже погані, маршрутка «літає» по них. Перші дні дітей возив шкільний автобус, а тепер маршрутка. Всі діти не вміщаються у маршрутку, доводиться робити по дві ходки. Обіцяли нам з понеділка виділити шкільний автобус, але поки немає», — не стримує обурення мати двох дітей Наталія Вакуленко.

Наталія Вакуленко

Найбільше селян хвилює, коли прийде зима, через замети і ожеледь діти не можуть потрапити на навчання у сусіднє село.

«А взимку наші дороги не чистять, постійно ожеледиця. Як діти по таких дорогах мають їздити до школи? Батьки боятимуться саджати малечу в автобус. Не кожна мати на це піде. Цього не можна в голові вкласти», — розповідає Тетяна Карпець.

Потроху із метушливого і гамірного села, Мацківці перетворюються на пустку, де вже не чути дитячого сміху і не видно усміхнених облич. Але місцева влада та компанія «Кернел» роблять вигляд, що нічого не відбувається. Єдиний хто прагне на весь світ розповісти про знищення чергового села — самі мешканці Мацківців. Та хіба буде почутий той голос волаючого в пустелі?...

Вікторія ЦИБЕНКО, редактор видання «Агровісник»