Розмір тексту

Зустрічі-дискусії «Якої ми хочемо України». Чому я це роблю і чим вразила Полтава

Роман Безсмертний — претендент на посаду Президента України Роман Безсмертний — претендент на посаду Президента України

Подібного затишку і спокою, напевно, немає в жодному із міст. Такими були перші враження про Полтаву. Вже два місяці я проводжу дискусії «Якої ми хочемо України» в обласних центрах. Полтава припала фактично на «екватор» цих поїздок. Усі українські міста дуже різні і мені важливо зрозуміти, якої України хочуть у кожному регіоні і що найбільше болить і у Львові, і в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві...

Отже, проїхавши дев’ять обласних центрів України з дискусіями «Якої ми хочемо України», вже можу зробити перші загальні висновки. 

По-перше. Скрізь звучить фраза про те, що «Київ нас не чує». І це дуже показово характеризує розрив, що сьогодні існує не тільки між центром і регіонами, але між державою і суспільством в цілому. Держава давно перетворилася на «річ у собі», вона існує окремо від громадянина, і далеко від його інтересів. Вони не перетинаються у своїх планах, у своїх мріях та намірах. Людина виживає, як може, не відчуваючи ані потреби в державі, ані користі від неї. Тому не дивно, що люди все частіше задаються питанням, а для чого нам така держава. 

В умовах такого розриву немає сенсу займатися переписуванням повноважень, як радять окремі політики. Треба повністю перезасновувати державу, з нуля. Створювати нову Конституцію, де на першому місці буде людина, її права, свободи та інтереси, і лише потім повноваження держави. Нам знадобиться зафіксований в Конституційному акті перехідний період, який я оцінюю в 3 роки, коли потрібно буде сфокусувати більшість повноважень в руках президента і зробити необхідні перетворення. Іншого шляху в нас немає. Або таке перезаснування відбудеться у легітимний шлях, або напруга між державою та громадянами призведе до чергової революції. 

По-друге, питання війни. Присмак війни є сьогодні в усьому, що ми робимо. Але розрив відчувається і тут. Так, воюють люди, а не держава — офіційно держава Україна в стані війни не перебуває. Ба більше, навіть торгує з агресором. Показово, що за 5 років ми так і не збудували власного патронного заводу. 

Нам не уникнути переговорів з Кремлем. З Росії до нас іде зброя, боєприпаси, там наші ув’язнені. Тому з Путіним потрібно напряму вирішувати ці питання, як би непопулярно це не звучало. Мінські переговори відбуваються лише на рівні контактної групи. Вона контактує, а не вирішує питання на глибинному рівні. Мінський процес був потрібний як пауза, але пауза явно затягнулася. 

Крім того, необхідно вести діалог з тими трьома мільйонами мирних українців, що залишилися на окупованій території, від них буде залежати хід реінтеграції. І, звісно, нам потрібна сильна армія для підтримки наших дипломатичних аргументів. Причому армія з новим світоглядом, де головною цінністю буде не техніка, а солдат. 

По-третє, до війни дотичне питання безпеки. Так, в країні на руках близько 6 мільйонів нелегальних стволів із зони АТО. Влада поки це ігнорує, але ця «бомба» раніше чи пізніше вибухне, якщо нічого не робити. Нам треба легалізувати наявну в людей зброю, поставити її на облік, прийняти закон, який врегулює сферу обігу цивільної зброї. 

По-четверте, підвищення соціальних стандартів і боротьба з корупцією. Ці питання пов’язані між собою більше, ніж здається на перший погляд. Зараз державі не до розвитку економіки, для чого потрібна дерегуляція і демонополізація. Навпаки, чиновники активно «сидять на потоках». Так держави виявляється замало там, де вона повинна бути (наприклад, у війні), зате забагато там, де її бути не повинно (наприклад, у бізнесі). А саме від розвитку економіки похідними є зростання загального добробуту, підвищення зарплат і пенсій. 

Створення нових антикорупційних органів є боротьбою з наслідками, а не з причинами. В першу чергу ми маємо нормально запустити роботу таких інституцій як Фонд держмайна та Антимонопольний комітет, щоб вони функціонували без телефонного права.

По-п’яте, питання землі, яке актуальне для всієї України, а для таких регіонів як Полтавщина особливо. Постійно подовжуваний мораторій на продаж землі б’є по капіталізації країни, тому що земля не приносить тієї користі, яку могла би. Відтак, ринок потрібний, але ринок цивілізований. Як до нього перейти в ситуації, коли люди не вірять державі? Через делегування низки державних функцій громадським організаціям, на зразок фермерських асоціацій. Відкриття ринку землі не повинно привести до створення великих земельних монополій, ставка має робитися на дрібне та середнє землеволодіння. 

Яку мету я ставлю перед собою, коли їду в кожне місто з дискусією «Якої ми хочемо України»? Провести глибоку, а не популістську розмову із суспільством про завтрашній день. Із допомогою тих небайдужих людей, інтелектуалів, які приходять на зустрічі, знайти спільний знаменник для розвитку такої різноманітної, але єдиної України. 

Нації існують і процвітають, якщо мають спільний план на завтрашній день. Чи можливо це в сучасній Україні? Мабуть, у багатьох закрадається сумнів... У першу чергу тому, що наша спільність, єдність і одностайність розірвана між двома автономними суб’єктами. Між людиною і державою.

Що робити? Як діяти сьогодні? Моя відповідь проста і очевидна. 

Починати слід із глибокої та серйозної розмови із суспільством. Провести таку розмову — це зрозуміти суспільство, а отже збагнути, як не правити над ним, а як управляти державою, для якої найважливішою цінністю буде людина.

Правильно і вчасно сформульоване питання — важливий крок до правильної відповіді. Тож давайте спільно відповідати на питання «Якої ми хочемо України». Заради нашої єдності і спільного плану на завтрашній день. 

Роман БЕЗСМЕРТНИЙ, політик, віце-прем’єр-міністр України (2005 р.), претендент на посаду Президента України

На правах реклами

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему