Розмір тексту

Юрій Щербань: «В Афганістані бачив і погане, і хороше»

Юрій Щербань Юрій Щербань

Афганістан... Скільки болі, скільки сліз асоціюється з цією країною. Скільки хлопців там наших полягло! А ті, що повернулися? стали героями, хай багато хто з них не отримав якихось державних орденів чи медалей...

— У Полтаві є люди, які пройшли Афган, люди, які побачили там багато поганого, але були й моменти хороші, — стверджує Юрій Щербань, підполковник у відставці. Він упродовж двох років, з 1985 по 1987-й перебував там. Юрій Васильович не брав участі безпосередньо у військових операціях, та виконував не менш важливу роботу – доставляв пошту. А лист із рідного дому для солдата на чужині – це ніби ковток свіжого повітря. Юрій Щербань виявився дуже відкритою людиною, позитивною та доброю. Для багатьох Афганістан асоціюється зі смертю, та підполковник звик шукати позитивні моменти в усіх проявах життя.

— Я навчавя у полтавській 23-й школі, — розповідає Юрій Васильович, — після чого закінчив Полтавське вище військове училище зв'язку. В Афганістан потрапив у 1985 році. Служив там начальником пошти. Та нагород чи орденів за службу в Афгані я не отримав. Нас начебто й хотіли нагородити, але коли додзвонилися до Кабулу, там відповіли: «А скільки крові ви пролили!?». Я тоді взяв, й кинув слухавку, мені було дуже прикро. Розумієте, сидить там якийсь начальник у кабінеті, й таке тобі заявляє! А я ризикував життям: їздив, листи возив до Кандагару, а це найжорстокіше було місто на війні! Їдеш ти з поштою, без охорони, лише з пістолетом, а там же безлад! Там тебе можуть розстріляти з усіх боків! Там дуже важко було «духів» контролювати.

Ось подивись – показує мені Юрій Щербань фотографію, де зображена вулиця, на якій стоїть людина – а звідки мені знати, що це за людина? Може, я буду проїжджати мимо, а він автомат дістане – й розстріляє мене! А вертольоти, я скільки на них налітав з поштою, а їх дуже часто збивали! Було в нас таке, що 10 вертольотів за короткий проміжок часу збили. Два моїх прапорщики відмовилися літати категорично! А я літав! Страшно було, адже уявіть собі, коли вертольот збили, ти думаєш про те, що загиблих у ньому ти ще вчора бачив, вітався з ними, а завтра вже тобі летіти...

Страшно, звісно, було, та є таке слово – «треба». У мене друг – Юрій Маршев, також служив в Афгані. Ми з ним одну школу закінчували.Так він служив в автобатальйоні, водив машини, які ми називали «факелами», а людей, які їх водять – «смертниками». Для того, щоб машина взлетіла в повітря, достатньо було лише однієї кулі! Я сам особисто бачив, як вони горять! Клуби чорного диму, аж до неба! Та, знаєте, я ніколи не гнався за славою чи визнанням. Нагороди – це ніщо у порівнянні з тим, з якими людьми познайомився там, і пліч-о-пліч служив! Буває, заходжу в інтернет, а зі мною вітаються: «Привіт, «боча»!». Боча – це молодий воїн, а я ж тоді молодим був. Найприємніше, що тебе пам'ятають, а все інше – не так і важливо!

Юрій Щербань  звик шукати в усіх подіях  стимул до життя, і війну в Афганістані сприймає не як велику біду, а як випробування.

— Все в руках  Божих. Для нашої і їхньої  країни – це було випробування. Люди, які приїхали туди «людьми», так ними і залишилися по сей день. А ті, хто був гордим, чи зазнавався сильно, такими й залишилися. Я бачив погане там, але бачив і гарне! Ось подивись, які там дітки – Юрій Васильович показує мені фотографію, де зображена мама з маленькою дитинкою на руках – вони чудові! Зла я на Афган не тримаю. Від нього у мене залишилися друзі по всьому світові. А те, що я нікого там не вбивав – це вважаю дуже великим плюсом для себе. Знаєте, коли виступаю в школі, то діти відразу питають, скількох я там убив. Я кажу їм, що не вбивав і одразу ж стаю їм нецікавим. Але ви ж розумієте, що таке вбити людину!? Який це тягар! Багато хто його не витримував, і тому спивався, чи знаходив розраду в наркотиках.

... Після Афганістану Юрій Щербань до 2000 року продовжував служити в армії, а дев’ять років тому зайнявся суспільною діяльністю.

— З 2000 року  і до сьогодні я займаюсь воєнно-патріотичним вихованням  молоді. Я дуже хочу, щоб наша країна мала багато справжніх захисників. Також я член правління військової спілки воїнів-інтернаціоналістів (Ветеранів Афгану). Я відповідаю за сектор туризму і культурно-масових заходів. Ми у 2008 році влаштували для людей-інвалідів прогулянки по річці на байдарках! Нам ніхто дозволу не давав, всі проти були! Казали, що якщо щось станеться, то винуватим буду я. Але мені дуже хотілося зробити це для таких людей. І я взяв усю відповідальність на себе! На лодочній станції нам безкоштовно видали катер, були рятувальні жилети. У кожній байдарці сиділа здорова людина, яка відповідала за інших. Ми пропливли так два кілометри! Потім влаштували цим людям з обмеженими можливостями пікнік на березі. Спочатку люди боялися сідати в байдарку, але спробувавши такий активний відпочинок, вже через рік поприходили на подібну прогулянку з діточками!

Я намагаюся  виховувати молодь, щоб та жила без шкідливих звичок. Вже третій рік поспіль приймаю участь та набираю людей для участі у змаганнях на призи Олега Оніщука. Я намагюся бути корисним для Полтави, для нашої держави. Дуже хочеться, щоб те, що робиш, не проходило даремно!

Юрій Щербань показав багато грамот, якими він був нагороджений за роки служби в армії, фотоальбом, який привіз з Афганістану. В очах цієї людини я помітив велику любов до життя, великий оптимізм, який може бути лише у справжніх «людей»! Справжність – ось головна риса цієї людини.

Сергій ДЗЕХ, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему