З волонтерами полтавської служби емоційної підтримки для бійців АТО захисники діляться найпотаємнішим

Після роботи, у вечірній час волонтери зустрічаються у маленькому офісі та чекають на дзвінки. Готові вислухати та розрадити. Ми також прийшли на одну із змін ВСЕПу. У цей день координатор ВСЕП Ольга Олексієнко вручила відзнаки з нагоди 200 годин на лінії емоційної підтримки волонтерам Олені Кіянчук та Вікторії Шинкевич. Вона подякувала їм за нелегку роботу, яку ці жінки виконують тихо:

— Патріотизм любить тишу. Потрібно просто робити. І кожен з нас робить все можливе, хтось чергує, хтось рятує, а хтось 5 гривень дає.

Із самого першого слова мені сказали: «Я не хочу жити»

Волонтер Олена Твердохліб стала першою, хто отримав сертифікат, який засвідчує 200 годин на лінії. За освітою вона юрист, у ВСЕП прийшла з першим відбором:

— Прийшла сюди із бажанням допомогти. Уявляла, що все буде набагато легше. Думала, що це просто — по душам з людиною поговорити по телефону. В ході навчання зрозуміла, що я зовсім не знаю чого потребує людина, як це знаходитись на одному рівні з нею, щоб відчути її біль та емоційний стан.

Олена Твердохліб

Перший дзвінок для Олени Твердохліб став, як удар у сонячне сплетіння:

— Із самого першого слова мені сказали: «Я не хочу жити». Вже в ході розмови дізналася, що в чоловіка було дві спроби звести рахунки із життям. Але через тридцять хвилин нашої розмови почула, як він посміхається, голос спокійний, інтонація змінилася. Чоловік сказав: «Велике дякую за те, що ви є». Заради одного такого дзвінка готова ходити сюди півроку.

Вікторія Ширкевич працює викладачем у медакадемії. Жінка говорить, якби мала змогу, сама б пішла боронити Україну:

— Допомагаю чим можу. Приймаю різні дзвінки. Один АТОшник розповідав, що дружина його не розуміє. Говорив, що на війні довелося стріляти по своїм друзям, щоб не забрали в полон. Одна жінка розповіла, що з АТО чоловік повернувся з гепатитом С.

Вікторія Шинкевич

Колеги та знайомі запитують у Вікторії навіщо вона цим займається. Волонтер відповідає, що іншим допомагає для себе: «Це потрібно мені».

«Людина може 50 хвилин проплакати. Виплачеться і цього вже достатньо»

З початку створення «АТОЛ ЛІНІЇ» волонтери із Литви, які приїздили навчати добровольців, упереджено ставилися до психологів та психіатрів, які приходили на відбір. Вони вважали, що така освіта може не допомогти, а навпаки зашкодити роботі волонтера. Юлія Костенко порвала цей шаблон. Вона — практикуючий психолог, раніше займалася консультацією:

— Коли литовці викладали, вони взяли мене як додаткового волонтера. Тобто, того, хто має ще трішки попрактикуватися. Спочатку мені не дозволяли чергувати. Згодом почала приймати дзвінки і за 10-15 хвилин, завдяки досвіду психолога, вже розуміла в чому суть проблеми. Але вриватися в глибину не бажано, оскільки тут я не психолог, а волонтер емоційної підтримки.

Юлія Костенко

Юлія говорить, що людина може зателефонувати і 50 хвилин проплакати:

— Виплачеться і цього вже достатньо. Психологія не працює по телефону. Має бути зоровий контакт. Фахівець повинен бачити жести і міміку людини.

Досвід допоміг Юлії працювати, оскільки вона дуже добре розуміє менталітет українців.

Оксана Жорняк

Інший волонтер — Оксана Жорняк — розповіла, що найбільше щастя для неї — змога допомагати іншим. Вона працює старшою медсестрою вдень, а ввечері лікує розмовою бійців та їхніх рідних:

— Ми даємо людям можливість виговоритися. Не завжди вони можуть розповісти про пережите рідним. Є самотні люди, яких вдома ніхто не чекає. Також телефонують жителі непідконтрольних територій. На початку розмови вони агресивно налаштовані, говорять: «У нас СССР, у нас концерти і все добре, а ви прийшли і бомбите нас». Але в ході розмови ми розуміємо, що це самотні люди і їм не вистачає спілкування.

Окрім розмов та зняття емоційної напруги, значна кількість бійців потребують якісної медичної допомоги. Оксана зазначила, що санаторії, де б вони проходили реабілітацію, повинні працювати не лише заради галочки. Там мають бути професійні психологи та реабілітологи.

— Працювати потрібно не лише із бійцями, а і з їхніми сім’ями. Вони мають знати як поводитися з ними. Жінки повинні зрозуміти, що після війни чоловік вже не буде таким, як раніше, — пояснила Оксана. — У нього інші погляди. Дехто зневірюється в усьому, він може кричати вночі, замкнутися в собі. А інші навпаки починають дужче цінувати життя, сім’ю, дитину. Вони ідуть навчатися. Але в будь-якому випадку має бути точка опори.

Олена Кіянчук

Діяльність працівників ВСЕП відрізняється від того, що роблять інші волонтери, тобто збирають речі, їздять у зону АТО:

—У нас немає безпосереднього контакту з тими, кому допомагаємо. З одного боку, дистанційна робота може здатися простішою. А з іншого ̶ складніше викликати довіру в того, кого не бачиш, — зазначає Олена Кіянчук. — З початку роботи мені було важко відійти від розмови, я сильно переймалася життям людини. Постійно прокручувала в голові розмову. Щоб позбутися цього, ми, волонтери, збираємося всі разом, ділимося досвідом та тим, що нас турбує. Від цього стає легше.

Ольга Олексієнко вручила сертифікат Олені Кіянчук

Після роботи на лінії, Олена Кіянчук помітила, що в повсякденному житті стала відповідальнішою, навчилася слухати інших. Вона розуміє, що в будь-який настрій, наявність особистих проблем, вона має прийти і прийняти дзвінки тих, хто цього потребує.

Ілона ЧОРНОГОР, прес-служба волонтерської служби емоційної підтримки «АТОЛ ЛІНІЯ»