Координатор служби емоційної підтримки для бійців АТО: «Війна — це лакмус. Чого більше в людях — те і попре назовні»

«Ти не Бетмен. І витягувати себе люди мають самостійно»

І.Ч.: Пані Ольго, розкажіть, як змінилася статистика звернень до ВСЕП за рік? 

О.О.: Статистика свідчить, що кількість дзвінків від бійців збільшилася. Надходять дуже важкі дзвінки від тих, хто перебуває в стані алкогольного сп’яніння, схильних до самогубства. 

Після кожного свята збільшується кількість дзвінків від дружин учасників АТО. У свята їхні чоловіки випивають, їм важче вийти із запою. У нас є лікар психіатр-нарколог Ігор Власенко, який надає бійцям анонімну допомогу, виводить із стану алкогольного сп’яніння. У свій особистий час він виїздить до них додому, ставить крапельниці, надає повноцінну медичну допомогу за власний рахунок. 

Є і приємні дзвінки. Після Нового року телефонують бійці, яким ми вже допомогли, із вдячністю та вітаннями. Також у нас з’явилися так звані «хроніки» — їм подобається певний волонтер і вони щоденно телефонують, щоб вичислити графік чергування конкретної людини. Один хлопець із харківського госпіталю взагалі готовий зібрати речі і переїхати до нашої волонтерки. Її звати Олександра, вона молода дівчина із старого набору. Йому ніхто не каже, коли вона чергує, за етикою це заборонено. 

І.Ч.: А схильні до самогубства частіше всього телефонують із зони АТО, чи бійці, які вже повернулися додому? 

О.О.: Ті, що повернулися.

І.Ч.: На що вони скаржаться в першу чергу, від чого зникає бажання жити?

О.О.: Від відчуття непотрібності. У нас є волонтер Олена, вона юрист. Як правило, на її зміні частіше за все телефонують люди із думками про смерть. 

Так вийшло, що до нас зателефонував учасник АТО з юридичним питанням і для його вирішення я дала її номер. Але потім їй почав телефонувати вже інший боєць з передової зі своїми особистими проблемами. Вона годинами з ним говорить, надає допомогу. Олена стала йому як мама. Нікому іншому він не телефонує. Тільки їй, бо повірив у неї. Це дорогого коштує, як правило, вони нікому не довіряють. Особливо людям, які не були там з ними. Його викинули із 5-6 кабінетів, до яких він звертався за допомогою. А вона йому допомогла, відмовила від самогубства. 

Волонтери ВСЕП «АТОЛ ЛІНІЯ»

І.Ч.: Як вона себе в цій ситуації почуває?

О.О.: Я можу сказати по собі. Волонтери дали мій особистий номер учасникам АТО. Вони можуть телефонувати в будь-який час, опівночі і в нетверезому стані. Один мені телефонував в той час, як з кимось бився, одночасно заганяв курей і годував свиней. Проговорила з ним півтори години. Це досить важко. Почуваєш себе не зовсім добре. Після таких важких дзвінків наші волонтери також потребують допомоги. Вони звертаються до своїх колег. Зазвичай, телефонують до мене. Також у нас є психологи, які готові вислухати. 

Волонтеру просто теж потрібно виплеснути негатив, який він прийняв на себе. Як поговориш з кимось, розкажеш про дзвінок, почуваєшся нормально. Головне не прив’язуватися до тих, хто тобі телефонує. Це небезпечно. Ти допомагаєш на короткий час, відговорюєш від суїциду, заспокоюєш, знімаєш агресію. Але ти не в силах вилікувати людину. І через деякий час вона знову зателефонує. 

Тому своє життя від їхнього потрібно відділяти, входити туди не можна. Ти не Бетмен. І витягувати себе люди мають самостійно.

«Ми б хотіли відкрити лінію допомоги постраждалим від домашнього насильства»

І.Ч.: У вересні ви провели третій набір волонтерів. Які люди приходили і хто залишився?

О.О.: Із 21 особи ми відібрали лише п’ятьох. Найякіснішими були другий і третій набори. На перший, коли людей приїздили навчати литовці, приходило багато тих, кому було просто цікаво. Вони подивилися і зрозуміли, що це не їхнє. Або ми самі це побачили. 

А вже наступні відбори були більш ретельні. Нам не потрібно багато людей. Із останніх відібраних волонтерів всі залишилися працювати. Люди розуміючі, мотивовані, дорослі. Вони чітко усвідомлюють навіщо сюди прийшли.

І.Ч.: Хто серед них? Люди яких професій?

О.О.: Є рятувальник ДСНС. Хочу підкреслити, що людина живе в передмісті Полтави. Кожний приїзд сюди — це його фінанси. Є волонтер, державний службовець, військовий. 

І.Ч.: Під час четвертого набору скількох волонтерів плануєте відібрати?

О.О.: Ми берем не по багато — 4-5 осіб. Потрібні нові люди. Тоді є рух, а це життя. У січні у нас розпочинається набір. Ми проведемо загальні збори, потім особисту співбесіду. Заняття будуть проводити три особи: я, Олена Твердохліб і Анна Карпенко − волонтери, які пройшли навчання раніше. Курс триватиме понад місяць двічі на тиждень в другій половині дня. 

Я дуже хочу подякувати нашим волонтерам. Про них ми мало говоримо і пишемо, їх не нагороджують. Я й не прошу для них нагород, але згадати про них хочу. Оскільки це люди працюючі, які мають сім’ї, своє життя. Вони щомісячно чергують по чотири рази. Кожне чергування триває 3 години. Вони себе присвячують цій справі в свята, дощ і сніг приходять працювати, щоб допомогти іншим. 

І.Ч.: Підбивши підсумки минулого року, що плануєте змінити цьогоріч у роботі call-центру? 

О.О.: Якщо переглядати статистику дзвінків, велика кількість надходить із першої години ночі до 5 ранку (01:00 до 05:00). Тривожні дзвінки ідуть під ранок. Щоб подовжити роботу call-центру, потрібне додаткове фінансування, яке на даний час відсутнє. Тому ми доки що залишаємося на одному рівні, працюємо щоденно в свята та вихідні. 

Також ми б хотіли відкрити лінію допомоги постраждалим від домашнього насильства. До нас телефонують дружини не лише АТОвців, а й люди, які не пов’язані з війною. Багато жінок скаржаться на побої чоловіка, який п’є і гуляє. Якщо лінія вільна, ми їм допомагаємо, але коли іде дзвінок від бійця, переключаємося на розмову з ним. 

І.Ч.: Що потрібно для відкриття додаткової лінії?

О.О.: Добір волонтерів, додаткове фінансування. Я вже думала, із шести годин, що у нас є, виділити 1,5 години для всіх осіб. Але це все в планах.

«Нам телефонують ті, кому дуже погано»

І.Ч.: Які підсумки зробили для себе за час роботи «АТОЛу»?

О.О.: Я розчарувалася в деяких учасниках АТО. Є люди, які потребують не лише емоційної підтримки, а й матеріальної, медичної допомоги. Вони істині. Вони не кричать про свою біду, а тихенько вибираються із цього горя. 

А є АТОшники, які горлопанять, які будуть вигризати для себе пільги та почесті. Він в тому АТО не стільки постраждав, як інші, є люди, які набагато більше втратили. Але горлопани завжди в перших рядах. Тому я завжди говорю: війна — це лакмус. Чого більше в людях — те і попре назовні. Для мене теж раніше всі були хороші. Але відбулася переоцінка цінностей. 

У нас дуже багато достойних хлопців, на яких потрібно б було звернути увагу, надати їм допомогу. Вони нічого не вимагають, якщо запитують, то тихим голосом. Звісно, що всі ми люди, але багато і того, що не тоне... Це життя. 

І.Ч.: Хто вам допомагає? Коли волонтери не в силах впоратись самотужки із проблемою, куди переадресовують дзвінки?

О.О.: Є один чоловік в Машівці. У нього протікає дах, він не ходячий, має двох дітей, а на господарстві залишилося 30 гривень. У нього немає коштів приїхати до Полтави на обстеження. Ми телефонуємо в АТОшні організації. Вони кажуть, що переадресують дзвінок в Машівку. Але ніхто не допомагає, звертаються в сільську раду, а там говорять: «Ми допоможемо, але грошей зараз немає». 

У містах хоч якась допомога надається, а в селах — там взагалі жах. Телефонує хлопець молодий, залишився без ноги, запитує: «Як мені жити?». Тому нашим волонтерам потрібно сказати велике дякую. 

Я вдячна тим волонтерам, які привозять продукти бійцям. Але вони хоча б бачать веселих, усміхнених хлопців. Нам же телефонують ті, кому дуже погано.

Подати заявку на четвертий відбір волонтерів можна тут.

Ілона ЧОРНОГОР, прес-служба волонтерської служби емоційної підтримки «АТОЛ ЛІНІЯ»