Доки солдатові залишатися невідомим?
Ця розповідь базується, в-основному, на спогадах старожила Великої Багачки, головного санітарного лікаря району Володимира Маленка і стосується поховань військової доби. Причому в усіх описуваних випадках імена загиблих не встановлені, а їх останки не упокоєні за християнським звичаєм
Тема ця загалом достатньо дражлива і містить у собі не тільки етичний та історичний, але й політичний підтекст. Пригадайте, коли у 1980-х роках минулого століття була віднайдена велика кількість непохованих останків воїнів Червоної Армії у М’ясному Бору (Новгородська область Росії) та в околицях Харкова, це спричинило справжній переворот у ставленні багатьох громадян СРСР до діючої тоді комуністичної влади.
Варто визнати, що інша воююча сторона Другої світової війни ставилася до своїх загиблих набагато шанобливіше. Ще із середини ХІХ століття існує і діє Всенімецький Союз догляду за військовими похованнями. Німці завжди були войовничою нацією, тож роботи в Союзу вистачало. При цьому він опікується похованнями, незалежно від національної приналежності загиблих воїнів. Активісти організації постійно вели переговори з керівництвом Радянського Союзу щодо догляду за німецькими похованнями на території нашої країни. Але тільки в наші дні отримали можливість облаштовувати меморіали в Росії, Україні та інших пострадянських державах.
Відсторонимося від політики і будемо твердо переконані, що кожен загиблий чи померлий воїн гідний пошанування. Немає сенсу через майже 70 років після війни акцентувати, на чиєму боці він воював…
Розповіді Володимира Маленка грунтуються на баченому власними очима (на початок війни він мав 7 років) та здобутому з першоджерел. Перша з трагічних історій переносить нас, найімовірніше, на кінець зими – початок весни 1943 року. Поблизу зниклого нині села Лозувате приземлилося кілька радянських парашутистів. Кількість їх залишиться назавжди невідомою, як і завдання, що перед ними стояло. Напевне, зі своїм завданням вони не впоралися, бо четверо учасників того десанту вийшли до сусіднього Затону, де їх і схопили німці. Розповідали, що виказали парашутистів місцеві жителі, але це бездоказово. Заарештованих помістили в одну з палат великобагачанської лікарні, де протягом кількох днів ретельно охороняли. Вірогідно, при цьому з них вибивали свідчення про мету операції. Бо коли полонених везли на розстріл, то на воза зносили — самостійно ходити вони не могли. Це відбувалося в лікарняному дворі, на очах у свідків. А розстріляли червоноармійців неподалік Великої Багачки, у тополевому гаю на лівому березі Псла. Поховали у ямі невеликої глибини, з півметра, не більше. Нині це рекреаційна зона. Поряд того місця люди зараз ставлять намети, влаштовують пікніки. Як не дивно, але, попри те, що це місце достеменно відоме, питаннями перепоховання ніхто досі так і не зайнявся...
У дні визволення Багачки у вересні 1943-го короткий, але жорстокий бій відбувся на околиці містечка, на Базалевських пагорбах. На одній із висот червоноармійці встановили гармату-«сорокоп’ятку». Її вогнем був знищений німецький бронетранспортер разом із екіпажем. А за кілька годин потому гармата та її обслуга стали жертвою ворожого танка. «Сорокоп’ятку» зруйнувало попаданням танкового снаряда, а обслугу розчавили гусеницями. Обидві групи загиблих, по 4 бійці в кожній, були поховані безпосередньо на полі бою. У подальшому відбулося перепоховання червоноармійців біля пам’ятника воїну-визволителю в центрі містечка. А німці лишилися там, де й були...
З інших розповідей Володимира Маленка відомо, як під час вересневих боїв чимало багачан рятувалися від бойових дій на навколишніх хуторах. Їхня родина перебувала на хуторі Лукаші. Там, наступного після визволення дня місцеві жителі знайшли мертвого німця у білому халаті — певно, медпрацівника. Його поховали, точніше, прикопали на гнойовищі бригади колгоспу «Перекоп». Нині ні від бригади, ні від колгоспу не лишилося й сліду, на тому місці просто пустир, однак очевидець певен, що зможе безпомилково на нього вказати...
З трьох описаних випадків найскладніший для ідентифікації той, у якому йдеться про членів екіпажу бронетранспортера. Місце їх поховання відоме приблизно, тому з пошуками можуть виникнути труднощі. Лишається розрахунок на везіння. Натомість відомі щонайменше три інші німецькі поховання військових часів на території Великої Багачки. Одне з них розташовується просто у садибі жителя містечка.
Пригадується, як кілька років тому був перепохований боєць Червоної армії, останки якого знайшли випадково в ході земляних робіт. Ця подія стала тоді помітним явищем у місцевому суспільному житті. Надзвичайно важливо було би дати вічний спочинок іншим загиблим на нашій землі у вирі найжорстокішої з воєн. Якщо до пошуків і перепоховання німецьких воїнів вдалось би залучити Союз догляду за військовими похованнями, ця міжнародна культурно-гуманітарна акція стала б неоціненним уроком пам’яті, справжньою школою порозуміння.
Анатолій КАРПОВ, «Полтавщина» (Велика Багачка)