Розмір тексту

У Полтаві помер письменник і журналіст Юрій Антипович

Журналіст, письменник Георгій Анатолійович Антипович творив під псевдонімом «Юрій Антипович»

Пішов із життя Юрій Антипович (Георгій Анатолійович Антипович) (народився 30 січня 1943 року у с.Волевачі, тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл.) — письменник і журналіст, що мешкав у Полтаві. Про це повідомили в обласній оргазіації Товариства «Просвіта»

Після Остерської десятирічки, Юрій Антипович навчався у Київському політехнікумі зв’язку, строкову військову службу проходив на полігоні космодрому Байконур та працював на підприємствах м.Броварів Київської обл. У 1969 р. вступив на факультет журналістики КДУ, який закінчив у 1994 р. Працював у миколаївській молодіжній газеті «Ленінське плем’я», чернігівській «Деснянській правді», у полтавських газетах «Комсомолець Полтавщини», «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник», інформаційно-видавничому агентстві «Астрея». 1992 р. був редактором обласної газети «Молода громада», потім працював у прес-службі Полтавської облдержадміністрації, завідувачем відділу ЗМІ управління у справах преси та інформації ОДА.

До літературної та літературознавчої творчості Юрія Антиповича спонукало прагнення вийти за межі газетних жанрів. Так з’явилися п’єси «Остання ніч Мазепи» (1993), «Помилка Мефістофеля» (1997), «Брате мій, Каїне» (1999). Усі вони присвячені переломним і трагічним сторінкам історії України.

П’єси разом з есеєм-новелою «Там сходило сонце Мзії» і віршами увійшли до книг Юрія Антиповича «Сійте на скелях» (Полтава, «Верстка, 2004) та „Брате мій, Каїне“ (Полтава, „Верстка“, 2009).

Правнук чумака по лінії матері, внук священика по лінії батька, Юрій Антипович виріс на Задесенні, у козацькому селі Карпилівці Остерського (нині Козелецького) району Чернігівської області, де можна було зустріти нащадків козаків-характерників, жінок-телепатів, сам не раз був свідком полтергейстів, інших загадкових явищ, бачив нерозпізнані літаючі об’єкти, що, природно, відбилося у його творчості. Загадковим явищам Природи, Всесвіту і людської свідомості присвячені книги „Шукайте їх серед янголів. Фантасмагорії дитинства“ (Полтава, „Верстка“, 2005), „Зоряні птиці галактик“ (Полтава, „Верстка“, 2006), Феномени у світах реальному і паралельних» (Полтава, «Верстка», 2007), «Синдром Кассандри» (Полтава, ВПП «Друкарська майстерня», 2008), «Око долі. Характерники: невигадані історії» (Полтава, «Верстка», 2012), «У вітражах Вічності» (Полтава, ФОП Шамало Р.В.,2014).

Автор велику увагу приділяє темі містичного у житті та творчості письменників, зокрема Лесі Українки та Івана Франка. У розділі «Не віщую... тільки бачу» («Око долі») під цим кутом аналізуються п’єси «Кассандра», «В катакомбах», драма-феєрія «Лісова пісня». Містичне, архаїчне, езотеричне у Великої Українки завжди пов’язані з боротьбою між високочесними ідеалами і злом, правдою і облудою, гідністю і ницістю, з болем за скривджених і ображених, вважає автор.

Важливе місце у літературознавчому доробку Юрія Антиповича посідає історико-біографічний нарис «Петро Ротач: «Я впень був нищений не раз, та скрес з любові до Вкраїни» (Полтава, видавець Говоров С.В., 2013).

Захисту і пропаганді українського друкованого слова присвячені і літературознавчі статті Юрія Антиповича. Він також автор рецензій на театральні вистави, кінофільми, книги поезій та прози полтавських літераторів Миколи Костенка, Володимира Мирного, Миколи Лубка, професора Миколи Степаненка та ін. Він лауреат премії Ліги українських меценатів ім. Дмитра Нитченка (2014) за пропаганду українського друкованого слова, премії з нагоди сторіччя газети «Хлібороб» (за драму «Остання ніч Мазепи») та премії ім. Котляревського за книгу «Петро Ротач: «Я впень був нищений не раз, та скрес з любові до Вкраїни» (2015).

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему