Розмір тексту

Тарас Ткаченко, який загинув у ДТП, за життя перераховував гроші хворим дітям

Маленький Альоша Ткаченко на благодійному концерті пам’яті його родини Маленький Альоша Ткаченко на благодійному концерті пам’яті його родини | Фото: www.vechirka.pl.ua

Наче передчуваючи, що колись допомога може знадобитися і його синові…

Три місяці тому поховали начальника управління промисловості Полтавської облдержадміністрації Тараса Ткаченка, його дружину й маленьку донечку. Нагадаємо, що чиновник з родиною потрапив в аварію дорогою на Великоднє богослужіння. Вантажений МАЗ збив їхній «Фольксваген» у кювет і буквально накрив зверху. Щодня на могилки Ткаченків відвідувачі приносять живі квіти.

А городяни не перестають обговорювати долю вмить осиротілого 8-річного Альоші, який своїми оченятами бачив загибель найрідніших людей, а сам отримав важкі травми. 6 червня блакитнооке хлоп’я вперше за два місяці вийшло у світ. Альошу на руках принесли на концерт пам’яті його родини. Слухаючи репертуар виконавців, Альоша посміхався, аплодував і підспівував своїм друзям із творчого центру. Відома в Полтаві виконавиця Наталія Май вважає його кращим своїм учнем і пророкує йому велике майбутнє.

25 гривень і увага — на благодійність

Багато полтавців із задоволенням відгукнулися на пропозицію Наталії Май про збір грошей на реабілітацію хлопчика і буквально розмели квитки на концерт. Хоча знайшлися й скнари.

— По чому квитки? — запитували бабусі біля входу до залу.

— 25 гривень, — відповідали чоловіки із прозорими урнами.

— Самі на нього йдіть, — обурювалися жінки похилого віку. — Концерт благодійний: хто стільки може, стільки й платить.

Почути подібне не очікував ніхто. Деякі глядачі робили великі очі, не змігши нічого відповісти бабусям, які збунтувалися. Інші просто крутили біля скроні й один одному говорили: «Невже 25 гривень шкода? Це ж благодійність!»

Може, і добре, що незадоволені ціною бабусі не потрапили на концерт. Їм просто місця не знайшлося б у переповненому залі. Крім рідних, знайомих Ткаченка, до благої справи приєдналися як перші особи міста (Лариса Семеняга — заступник мера, чиновники з адміністрації), так і звичайні полтавці. Під час першої пісні зал безмовно встав і заридав. А коли в зал на руках винесли винуватця концерту, не могли стримати сліз навіть чоловіки. Під всенародний плач Альоша вживу виконав «Не давайте суму жити».

Не змогли сховати сліз і його подружки із творчого центру. Після виступу спустилися в зал для глядачів, засипали Олексія подарунками й ледве не побилися за право сидіти поруч із ним.

У пам’яті Альоші батьки, як ангели-охоронці

— Ми довго зважувалися на цей виступ, щораз боїмося зробити онукові боляче, — розповіла бабуся Олена Ткаченко. — Але Альоша дійсно піднісся духом після концерту. Практично всю ніч не зміг заснути, розбирав подарунки й щиро радів зізнанням у любові дівчаток із центру. Його емоції важливіші від грошей.

Хоча й вони знадобляться. За прогнозами лікарів, Олексію необхідно як мінімум два роки на повну реабілітацію. І якщо в медиків немає сумнівів у тому, що хлопчик ще буде ходити, то робити якісь прогнози із приводу реакції організму на важку травму головного мозку вони поки що не беруться.

Допомога юному таланту потрібна й у моральному плані. Рідні відмовилися від психолога, а доручили священикові працювати з онуком. Саме він і повідомив йому про загибель батьків.

— Альоша був притомним, коли трапилася аварія, але в лікарні відразу запитав про батьків, — розповідає Олена Іванівна. — Ніхто не зважився повідомити цю страшну новину. Тільки священик знайшов підходящі слова. Хлопчик мужньо це сприйняв, зараз часто запитує, кого тепер називати батьком і мамою.

За два місяці Тарас і Тетяна жодного разу не приснилися хлопчикові. У пам’яті дитини вони залишаться вічно живими. «Коли мене дядько в гарному кашкеті дістав з побитого автомобіля, я закричав, що мені боляче, а потім мама й тато взяли мене на руки й сказали «Не бійся! Ми тобі допоможемо», — розповідає хлоп’я.

Тарас Ткаченко за життя був ангелом-охоронцем не тільки для своїх дітей, а й для чужих.

— Десь побачить оголошення, що необхідна допомога хворій дитині, покладе на стіл гроші й просить перерахувати їх на рахунок, — розповідає його секретар Олена. — Як знав, що колись допомога знадобитися і його синові.

19 липня маленькій Оленьці виповнилося б 6 років. Вона саме готувалася стати школяркою. А через крихітний зріст «дюймовочці» навіть хотіли доручити відповідальну місію — на плечах у випускника нести дзвоник 1 Вересня.

Навіть важко уявити, що довелося пережити рідним Ткаченків. Ніякого часу не вистачить затамувати їхньої рани...

Олеся КУЧЕРЕНКО, «Комсомольская ПРАВДА в Украине»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему