Юрій Бублик: Вперед — в минуле! або Як в Україні запроваджують партійне рабство
Якщо хто гадає, що рабство лишилося у далекому минулому, — він помиляється. Воно з нами, поруч. Просто його форми робляться щоразу більш витонченими і завуальованими. І доки по телевізору обговорюють політичні ув’язнення та залежність судової та законодавчої гілок влади від президента, деякі депутати тишком-нишком намагаються протягти один цікавий законопроект, прийняття якого змусить потім усіх нас довго чухатись і дивуватись.
Отже, наприкінці жовтня минулого року в Україні відбулися місцеві вибори, які хоч і мали демократичну подобу, але супроводжувалися впливами адмінресурсу (ще на етапах висування кандидатів від партій!), та маніпуляціями з виборчим законодавством.
Тому нещасні регіони, які і так не можуть нормально розвиватися через невідповідність законодавства України Європейській хартії про місцеве самоврядування та неналежні фінансові повноваження місцевого самоврядування, одержали також заполітизованість органу місцевого самоврядування! І цю заполітизованість вже цього тижня хочуть перетворити у справжнє РАБСТВО, проголосувавши у Верховній Раді законопроект № 3693.
У чому жахливість пропонованого законопроекту?
Лідери Блоку Петра Порошенка, Радикальної Партії О. Ляшка, ВО «Батьківщина» та «Самопомочі» — Юрій Луценко, Олег Ляшко, Юлія Тимошенко та Олег Березюк відповідно — деякий час назад зініціювали проект Закону про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» (щодо відкликання депутатів місцевих рад) (№ 3693), який 23 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні. За цим документом політичні партії отримують можливість відкликати зі складу місцевої ради депутатів, вже обраних від цієї партії. Дія цього закону поширюється виключно на членів партій, депутатів місцевих рад, обраних на місцевих виборах 25 жовтня 2015 року, хоча за усіма юридичними канонами — закон зворотної сили начебто не має!
Але у нашому випадку партії не муситимуть чекати навіть рік для того, щоб мати змогу відкликати депутата місцевої ради, як це було гарантовано донедавна. А підставою для відкликання місцевого депутата може бути що завгодно, зокрема «невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради меті діяльності та завданням партії, закріпленим у її статуті» (а як це об’єктивно визначити?); «невиконання депутатом місцевої ради зобов’язань звітувати перед виборцями та проводити зустрічі з ними; не входження депутата до фракції місцевої організації партії, за виборчим списком якої він обраний; вихід депутата із фракції місцевої організації партії, за виборчим списком якої він обраний, або виключення його з фракції за невиконання рішень фракції, в тому числі щодо солідарного голосування».
Ці всі підстави на перший погляд начебто укріплюють партійну дисципліну і вчать партії відповідати за своїх людей, коли б не одне але: забирати мандат будуть за рішенням зборів місцевої парторганізації, на яких «участь депутата... не є обов’язковою»!
Тобто законопроект № 3693 фактично надає політичним партіям право переглядати результати виборів. Не виключено, що на місця відкликаних депутатів прийдуть місцеві політики, які вигідні партіям, але не були підтримані виборцями — в такий спосіб зовсім нівелюється навіть така жалюгідна спроба «відкритих списків», котру маємо на сьогодні. Це також відкриває шлях до торгівлі депутатськими мандатами. Отже, така позиція БПП, РПЛ, ВО «Батьківщина» та «Самопомочі» відкриває шлях до тричі всіма клятої політичної корупції, збереження партій «вождистського» типу та згортання будь-якої внутрішньопартійної демократії.
Наразі процедура висування на місцевих виборах кандидатів у депутати обласних, районних, районних в місті та міських рад через місцеві партійні організації навіть не відповідає Конституції, бо звужує гарантоване ч.1 статті 38-ї Основного Закону право громадян бути обраним до органів місцевого самоврядування — реалізація його тепер залежить від позитивного рішення партії чи блоку. Громадянину треба йти на поклін до них, а це призводить до того, що люди перед виборами приходитимуть в політику як на базар, купуючи місця в тій чи іншій політсилі.
Тож, на моє переконання, необхідно повернути громадам територіальний, тобто мажоритарний принцип формування місцевих рад. На жаль, партійне представництво «відірвало» депутатів від реальних проблем територій, замінивши їх партійною дисципліною та «відпрацюванням» політичних технологій на місцевому рівні. На практиці маємо в радах постійні проблеми під час обговорення життєво важливих питань та прийняття виважених рішень. Власне через партійне протистояння часто зриваються засідання сесій. Тому, щоб в Україні відбулося цивілізоване політичне й партійне структурування, треба, на мою думку, до рівня області включно повернути «мажоритарку», а народних депутатів обирати, як компроміс, за відкритими партійними списками. Для міських голів доцільно залишити мажоритарну систему абсолютної більшості.
Бо хіба нормально, коли в обласній раді немає жодного представника від району, а в районній раді — від села, селища або міста? А таких прикладів безліч. Існуюча система виборів тому й не відповідає інтересам територіальних громад, бо за неї нема з кого питати за стан справ у селі, районі чи місті, а пересічний виборець позбавлений можливості навіть поспілкуватися з представником у раді від тієї чи іншої партії.
Муніципальний рівень — це не той рівень, де потрібна партійна боротьба. Це не той рівень, де потрібні партійні інтриги та протистояння з опозицією! На муніципальному рівні опозицією повинні стати не депутати з іншої партії, а роздовбані дороги, холодні лікарні з обшарпаними стінами та обладнанням 40-річної давнини, мізерні зарплати вчителів, величезні сосульки на дахах будинків, що вбивають людей, сніг, який місцева влада відмовляється вигрібати і багато що ще.
У нашому суспільстві історично склалося так, що вільні люди обирали старшину, гетьмана і потім самі (!) могли з них спитати. І нині громадяни вбачають у депутатові місцевої ради людину, до якої можна безпосередньо звернутися для розв’язання конкретних соціально-побутових проблем.
За існуючої системи такий зв’язок втрачається. Партійні фракції в радах перетворюються у «закриті акціонерні товариствами з цілковитою безвідповідальністю». На практиці депутатами районних і обласних рад нині обираються люди, які «лише здогадуються» про проблеми сільських громад, а цікавляться хіба що ласими шматками землі, які можна прихопити.
Партійна дисципліна — хороша річ. Але не тоді, коли рішення ухвалюють троє чи п’ятеро осіб на всю Україну. А для особливо завзятих захисників рабського законопроекту хотілося б нагадати, що норма імперативного мандату існує тільки в Північній Кореї, Китаї та на Кубі. А статтями 37–41 Закону України «Про статус депутата місцевої ради» вже передбачено порядок відкликання депутата за народною ініціативою, який не суперечить європейським зобов’язанням України і є достатньо ефективним інструментом для відкликання депутата, що неналежно виконує свої обов’язки. Крім того, законопроект суперечить резолюціям ПАРЄ та висновкам Венеціанської комісії про те, що депутати повинні все таки виконувати волю народу, а не партій, чи їх «вождів».
Тож зараз, на хвилі Майдану та революції, час думати про впровадження ефективних механізмів справжнього народовладдя, а не про нові види узурпації влади — на цей раз у вигляді партійного рабства.
Народний депутат України