Полтавець відправився в АТО рятувати друга та був звільнений з роботи

Автозаводський районний суд Кременчука виніс рішення по справі Віктора Волочая проти «Південної залізниці». Кременчужанин з 1 серпня 1989 року працював на залізниці стрільцем відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони». У своєму позові він вимагав визнати незаконними наказ про його звільнення, поновити його на роботі та відшкодувати матеріальні та моральні збитки.

«Роковий» телефонний дзвінок

Вранці 9 березня 2015 року Віктор Волочай вийшов на роботу. Під час виконання завдання йому зателефонував невідомий з телефона його близького друга, відомого за позивним «Трактор», з яким він не один рік товаришує сім’ями. Даний товариш знаходився в зоні дії АТО в складі батальйону «Айдар» на ТЕЦ біля міста Щастя.

Останній раз вони розмовляли 3 березня 2015 року. Під час розмови Віктор дізнався, що їхній батальйон, під час захвату бойовиками Дебальцеве, знаходився за 15 кілометрів від Дебальцеве та прикривав відступ українських військ. Автомобіль, на якому друг стрільця підвозив людей, зламався та потребував ремонту.

9 березня невідомий повідомив, що цей телефон він знайшов біля тіла військового та підозрює, що це його телефон. Чоловік розповів де знаходиться це тіло та порекомендував знайти волонтерів, які б забрали останки для поховання.

Віктор дуже занепокоївся цим повідомленням і не знав, що робити. Згідно службового завдання, він мав охороняти вісім цистерн по станції Потоки. Прийшовши на пост, стрілець переписав номери цистерн та звернув увагу, що вони знаходяться на під’їзних коліях нафтобази. Згідно «Інструкції ЦУО-0034» — стрільці воєнізованої охорони не повинні охороняти вантажі на під’їзних коліях.

Солдат вирішив ще раз зателефонувати товаришу, але номер виявився недоступним навіть після декількох спроб. Почуття провини, що його товариш загинув, а він залишився живим давило його. Тому він прийняв рішення їхати негайно в зону дії АТО і ставати в ряди військових замість загиблого друга.

Як солдат вирішив їхати в зону АТО

Так як пост він не прийняв, Віталій зателефонував начальнику караулу та доповів йому, що цистерни знаходяться на під’їзних коліях, та намагався пояснити, що йому потрібно чи то взяти відгул, чи то піти у відпустку. Як пізніше з’ясувалося, що начальник караулу зрозумів, що він не бажає брати цистерни під охорону, так як вони знаходяться на під’їзних коліях.

Про прийняте рішення він повідомив дружині. Її вмовляння не переконали чоловіка відмовитись від поїздки. Телефон в нього розрядився, тому Віктор відправився на власну дачу, щоб зарядити його. Майже одразу він знову зателефонував начальнику караулу та встиг повідомити, не прийняв пост та збирається їхати в Луганську область.

Потім солдат зателефонував декільком своїм знайомим з проханням поїхати з ним на автомобілі в зону АТО. Ті відразу відмовились. Тоді він почав збиратися додому, щоб поїхати в зону на власному автомобілі. В цей час, в його домоволодіння зайшли два працівника міліції, начальник команди, заступник начальника команди та начальник варти. Явка колег здивувала його, а присутність міліціонерів обурила. Правоохоронці пояснили, що страшного нічого немає, що вони зараз їдуть на Молодіжний та зможуть його підвезти, тому він погодився.

Коли автомобіль зупинився, солдату запропонували пройти у приміщення де він дізнався, що йому хочуть провести експертизу на вживання алкоголю. Почута інформація його ще більше збентежила, а так як він має вади мовного апарату, особливо коли хвилюється, він намагався пояснити пережите, але його перебивали та насміхалися і звинувачували у вживанні алкоголю.

Як солдат знайшов товариша

Після наркодиспансеру, солдат повернувся додому та,близько 21:30 виїхав з Кременчука. Доїхавши до міста Ізюм, він залишив автомобіль на стоянці, а до Щастя добирався з волонтерами, яких йому порекомендували військові на блокпосту.

У населеному пункті Щастя Віктор Волочай знайшов свого товариша живим та здоровим. «Трактор» підтвердив, що телефон він напередодні втратив під час виконання завдання. Друг розповів, що попав під обстріл, тому швидко біг. Крім того, боєць переконав Віктора повернутись додому.

Повернення додому

13 березня 2015 року він вийшов на роботу згідно свого графіку. Начальник команди повідомив, що 11 березня 2015 відсторонив його від роботи.

У судовій справі зазначається, що Адміністрація Полтавського загону воєнізованої охорони не проводила оперативний розбір з приводу вчинку Віктора, а також не пропонувала зробити письмових пояснень. Голова профкому ВПП просив відмінити наказ про відсторонення та виплатити середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу по вині роботодавця, так як, в нього не було підстав, щоб відсторонити позивача від роботи.

Крім того, Віталій звертався до начальника лінійного відділу міліції на станції Кременчук з проханням надати протокол його затримки на дачному кооперативі «ДорМашівець», проте відповіді так і не отримав.

Адміністрація залізниці посилалась на те, що 9 березня Віталій Волочай був на роботі в стані алкогольного сп’яніння, а також, що його у наступні дні викликали в штаб загону телефонограмою. Суд визнав, що це неправда.

Як підприємство переплутало накази

6 квітня 2015 року стрілець написав заяву до начальника ПЗВО, де просив повідомити, до якого часу діятиме відсторонення його від виконання службових обов’язків. Відповіді він так і не отримав. Проте, 16 квітня 2015 року дружина солдата отримала лист від начальника загону, де повідомлялось, що 31 березня того ж року проводився оперативний розбір вчинку стрільця. Там же повідомлялося, що 11 березня його відсторонили від виконання службових обов’язків і з 11 по 31 березня 2015-го він був відсутній на роботі без поважних причин і не з’являвся на оперативні розбори, які нібито проводилися 11 і 30 березня поточного року, без поважних причин. Пояснення, на якій підставі працівник може знаходитись на робочому місці після його відсторонення від роботи, начальник загону не бажав дати. Роботодавець вважав, працівник після відсторонення від роботи повинен бути на робочому місці закритого підприємства, чи то караульного приміщення де знаходиться нарізна зброя, чи то на постах, які постійно міняються, залежно від потреб підприємства.

Також повідомлялося, що 31 березня 2015-го його звільнений з лав воєнізованої охорони, про що Віталія завчасно проінформували рівно на один місяць, а саме 31 лютого 2015 року (саме така дата зазначена в матеріалах судової справи — ред.). Крім того, голова профкому ВПП дізнався, що станом на 14 квітня 2015 року діяло два накази від 09 та від 11 березня 2015-го. Перший — про звільнення солдата, другий — про відсторонення.

Судове рішення

Позивач вимагав від ДП «Південна залізниця» поновити його на роботі з 9 березня 2015 року, а також виплатити 128 тисяч 404 гривні 48 копійок. З них 100 тисяч — за моральну шкоду, а решта — заробітна плата за 39 змін, які він не зміг відпрацювати по вині роботодавця.

Власні моральні страждання Віталій Волочай оцінив так високо через те, що після незаконного звільнення з роботи, йому стало важко спілкуватися з близькими та підтримувати соціальні відносини. Крім того, він почав сумніватися, чи варто взагалі бути патріотом та захищати Батьківщину.

Автозаводський районний суд Кременчука задовольнив позов Віталія частково. Зокрема, суд постановив змінити дату звільнення з 9 на 31 березня, через що кількість днів вимушеного прогулу скоротилась з 39 до 16. Крім того, позивач неналежно порахував середній заробіток. Згідно судового рішення, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1 тисячу 516 гривень 48 копійок. Моральну шкоду, заподіяну стрільцеві оцінили в одну тисячу гривень.

Таким чином, суд зобов’язав «Південну залізницю» виплатити колишньому працівникові 2 тисячі 516 гривень 48 копійок та відмовив останньому у поновлені на роботі.

Дарина СИНИЦЬКА, «Полтавщина»