Юрій Кривошеєв: «Коли полтавці здобувають перші місця, я почуваюся щасливим»
Відомий у Полтаві керівник підприємства, депутат полтавської обласної ради, спонсор і меценат розповів, що змушує його вкладати власні кошти у полтавський мотоспорт
На Полтавщині, як і в усій Україні деякі види спорту існують в першу чергу завдяки допомозі спонсорів. При тому, що заробити на спортивному видовищі у нас практично неможливо, знаходяться люди, які витрачають власний час та кошти для того, щоб той чи інший вид спорту не вмер, а ті хто ним займаються мали таку можливість і добивалися результатів. Що ж керує цими людьми, які з усіх можливих варіантів як витратити свої гроші обирають спортивне спонсорство? Причини зазвичай бувають різними, у когось це здорове захоплення, у когось улюблена іграшка, а в когось справа всього життя. Для того щоб вкладати гроші у спорт, їх необхідно спочатку заробити. У кожного з бізнесменів є своя історія, яка привела їх до багатства і як наслідок до спонсорства. Одним з яскравих прикладів таких людей є полтавський підприємець Юрій Кривошеєв. За словами багатьох гонщиків та функціонерів у полтавському мотоциклетному спорті, без його допомоги у Полтаві не було б ні відомого на всю Україну картодрому «Лтава», ні національних змагань з шосейно кільцевих перегонів та картингу, ні відомих в нашій країні спортсменів. Сьогодні Юрій Борисович розповів нам що змушує його допомагати мотоспорту:
— Юрію Борисовичу, розкажіть будь-ласка, коли і як у вашому житті з’явилося захоплення мотоциклетним спортом?
— Я з самого дитинства любив швидкість. Коли я був шести-семикласником.
— А коли у вас у самого з’явився перший мотоцикл?
— Я мріяв про мотоцикл з дитинства, але з’явився він у мене аж у 40 років. Дитяча мрія трошки затягнулася (сміється). В дитинстві на мене дуже сильно впливали батьки, переживали за мене. Мені на 18 років подарували довіреність на «Москвич», аби тільки не їздив на мотоциклі. Мама з татом, вважали,що це дуже небезпечно і боялися за мене. Ну а в сорок років хлопчик вже виріс (сміється) і купив собі те про що мріяв.
— Ви говорили, що доля закинула вас працювати у Німеччину..
— Так, я працював у Німеччині водієм вантажного автомобіля. Це тривало три роки з 1985 по 1988 рік. Мене туди направив військкомат.
— А чим займалися після того як повернулися в Україну?
— Працював простим механіком по автомобілях в Полтаві. В 1992 році, створив міжнародну транспортну фірму, яка вже 24 роки займається міжнародними перевезеннями вантажів.
— А що саме спонукало вас витрачати кошти на мотоспорт, був якийсь поворотний момент?
— Ні, просто досадно було бачити, які у Полтаві талановиті спортсмени, які на тренуваннях віддаються на повну, не могли виступати на високому рівні через відсутність фінансування. Так я почав їм допомагати.
— В якому стані взагалі зараз український мотоспорт?
— Його треба терміново реанімувати. Колись в Україні було сім нормальних арен де можна було проводити змагання з мотоспорту, зараз залишилося лише дві. Тому до нас у Полтаву їздять тренуватися спортсмени зі всієї України. Коштів критично не вистачає, тож весь мотоспорт живе за рахунок спонсорських коштів.
— Що керує вами, коли ви вкладаєте чималі гроші в цей спорт? Ви робите це просто для задоволення, чи маєте якусь високу мету?
— Я люблю цей спорт і є патріотом своєї області. Я отримую велике задоволення, коли дивлюся як на видовищних змаганнях високого рівня перші місця посідають полтавці. Коли чуєш, як оголошують переможців і лунає.. «Полтава.. Полтава..» це не передати словами. От саме для того, щоб такого було як найбільше я і допомагаю полтавському мотоспорту. Але головна надія в усіх мотоспортсменів, що у міської влади Полтави також з’явиться бажання повернути Полтаві славу кращого в Україні міста з кращими мотогонщиками. Та і сам картодром вже дуже проситься хоча би на косметичний ремонт.
— А чим ще ви захоплюєтесь крім мотоциклів, що читаєте, слухаєте, як проводите вільний час?
— Крім мотоциклів захоплююся своєю онукою Марією (сміється). Дуже люблю проводити з нею час. Їй вже 4 з половиною рочки, а вона вже рік як вміє читати. Щодо книг, то нещодавно прочитав «Алхіміка» Пауло Коельо, а взагалі люблю «Війну і мир» Толстого, перечитував кілька разів. Люблю фільми Сергія Бондарчука і акторську гру Богдана Ступки. Люблю також Софію Ротару. (Сміється).