Павло Попович: земне і зоряне життя
У вересні 2009-го померла людина–легенда, перший український космонавт Павло Попович. А незадовго до його смерті для зйомок фільму про зоряного сина України, з ним зустрілася творча група телерадіокомпанії «Лтави». То було останнє телеінтерв’ю і останні зйомки двічі Героя Радянського Союзу, почесного громадянина Полтави
«Павло Попович: земне і зоряне життя» – двосерійний документальний телевізійний фільм, створений творчою групою «Лтави». Цей документально–просвітницький твір присвячений льотчику–космонавту, двічі Герою Радянського Союзу Павлу Романовичу Поповичу. У фільмі звучать музика та пісні відомих композиторів і виконавців. Застосовані оригінальні комп’ютерна графіка та режисерські рішення (автор і режисер Володимир Дряпак, оператор Максим Кривошеєв, комп’ютерна графіка Олена Шарбенко, монтаж Лариса Шаповалова).
Відверті зізнання, про які раніше навіть думати забороняли, спогади про дитинство, навчання, друзів, польоти на фанерних літаках і реактивних винищувачах, тренування у зоряному загоні космонавтів і, зрештою, перший космічний політ – про все емоційно, щиро, правдиво, захоплююче і цікаво згадує у фільмі космонавт №4. Автори також зустрілися і з донькою генерального конструктора радянських ракет Сергія Корольова, провели зйомки на батьківщині Павла Романовича, говорили з родичами, знайомими видатного земляка.
Слово Володимиру Дряпаку, автору і режисеру телефільму:
— Минулого року, в листопаді, у рамках програми вшанування видатних земляків, до нас звернулися представники обласної ради з пропозицією зробити фільм про Павла Поповича. Ідея була сприйнята із задоволенням, ми збиралися їхати до Москви, але на заваді цим планам стала криза. Звичайно, краще було б побувати вдома у Павла Романовича, а також у Зоряному містечку, в музеї космонавтики. Втім, часу ми не гаяли. На протязі приблизно чотирьох місяців я перечитав купу різноманітної літератури про космонавтику – від технічної до спогадів видатних особистостей галузі, їздили ми в Київський кіноархів, де віднайшли чимало цікавих матеріалів, були у рідному селі космонавта - Узині. Хотілося до всього, так би мовити, докопатися самому. Нам пощастило влітку, коли стало відомо, що Павло Попович на три дні завітає на наукову конференцію до Судака. Там і відбулися зйомки. Павло Романович виявився простою, чуйною, доступною людиною. З ним було дуже приємно спілкуватися. Розповідав про все – про Гагаріна, про Корольова, про шалені навантаження, які випали на долю перших космонавтів. Розповідав навіть про такі речі, розмови про які багато років були заборонені в СРСР. Добре говорив українською, любив співати народні пісні. Так сталося, що наша розмова – а Попович приділив полтавським телевізійникам сім годин свого часу – стала останньою зйомкою в його житті. У вересні Павла Поповича не стало – інсульт.
Фільм робили цілий рік – з ранку до ночі. За 13 років моєї роботи в журналістиці – це перший такий великий проект. Телефільм уже возили до Києва – там проходила міжнародна конференція у сфері космонавтики, у січні збираємося показати його у Москві.
Максим ДНІПРОВИЙ, «Полтавщина»