Спелеолог із Полтави: У печерах не думаєш про курс долара, ти повністю відпочиваєш

Денис Касьян із п’яти років мандрує печерами, відкриває нові ділянки в них, для нього, це занурення в зовсім інший світ — тиші і темряви

23-річний полтавець Денис Касьян майже все своє життя займається спелеологією — вивченням печер. Захоплення перейняв від батьків, які з п’яти років брали хлопця у експедиції. Ми запросили Дениса до нашої редакції та поспілкувалися про його підземні мандрівки.

Хлопець має спокійний голос, взагалі, справляє враження людини, яка щойно повернулася із вдалої відпустки.

— Поділіться першими спогадами про похід у печеру.

— Пам’ятаю, коли років у шість-сім мене на собі батько спускав. Тоді я зрозумів як воно насправді. Коли на фото дивишся — це одне, а в житті трішки інакше — темно, сиро, страшно, якісь такі відчуття.

— Спочатку був страх у Вас?

— Ну звичайно.

— В дорослому віці коли почали займатися спелеологією?

— Важко сказати, воно поетапно все. Спочатку їздиш з батьками, а потім вже й сам починаєш. Багато різних поїздок, так важко сказати. Мабуть, перший похід, який я сам організував, це було років чотири тому, мені було дев’ятнадцять років, я працював у Полтавському обласному Центрі туризму і краєзнавства керівником спелеологічного гуртка. Тоді я й почав організовувати свої перші походи. Перші наші поїздки були на Західну Україну, там горизонтальні печери. Всі поїздки організовувалися із вихованцями нашого гуртка.

— Яка специфіка печер України?

— Є два види печер: вертикальні — це каскад колодязів, які переважно знаходяться в Криму, і є горизонтальні печери — лабіринти. Найглибшою печерою Криму є Солдатська, 540 метрів глибиною. Лабіринтові печери України знаходяться переважно на Західній Україні, найбільше у Тернопільській області. Найдовша печера — Оптимістична, її протяжність 240 кілометрів всіх ходів. По протяжності — це третя печера у світі.

— Для Вас які печери найцікавіші?

— Кожна печера по своєму цікава. Так важко градувати. Оскільки зараз у Крим не хочеться їхати, то доводиться у горизонтальні їздити.

— Скільки часу найбільше ви провели під землею?

— Мабуть, тиждень на початку цього року у Оптимістичній. У печері ставиться підземний табір, там обладнується якась кухня. Якщо печера суха, то достатньо каримата і спального мішка. Заносяться продукти, інструменти, щоб досліджувати печеру.

— Наскільки змінюються біологічні механізми організму, відчуття часу, коли ти надовго заходиш чи спускаєшся в печеру?

— Насправді, все, як і в звичайному житті. Якщо ти займаєшся чимось цікавим у печері, тобі здається, що часу трішки минуло. А коли ти сидиш, сумуєш, то здається навпаки все. Наприклад, коли ми буди в експедиції, то ми через декілька днів прокидалися о 12:00-13:00 і лягали спати десь о першій-другій годині ночі.

— Знахідки цікаві були у Вас?

— Як таких археологічних не було, оскільки в Україні археологічний інтерес представляє лише печера Вертебо на Західній Україні. Там протягом понад п’ятисот років жили різні племена трипільської культури. В решті печер печерні люди не жили, оскільки вони не були придатними для життя. Палеонтологічні знахідки були в Криму — це різні закам’яніння молюсків, наприклад аммонітів.

— Як часто ви їздите в експедиції?

— Останній рік дуже часто. Понад десять разів за рік. Практично кожен місяць. Я із серпня звільнився із Центру туризму, зараз я їжджу з різними спелеологічними клубами, переважно із київським.

— Не виникало бажання займатися чимось іншим, чому саме спелеологія?

— На даний час спелеологія — це в географічному просторі єдине місце, де є білі плями. Зараз всі вершини підкорені, підводні глибини майже досліджені. А от підземний світ досліджений десь на 10%. Коли ти знаходиш або нову печеру, або нові ділянки в ній, і розумієш, що там до тебе не ступала жодна нога людини, досить цікаве відчуття. У печерах також є досить гарні природні явища, як ріст кристалів, сталактитів гігантських розмірів. У кримських печерах є зали в яких поміститься декілька футбольних полів. Спелеологія — це люди, які тебе оточують. Одному поїхати не так цікаво. Спелеологи — це цікаві люди, нею ж не займаються, грубо говорячи, гопники, неадекватні люди.

— Які відкриття Ви робили?

— Буквально два тижні тому я брав участь у експедиції із Київським спелеологічним клубом, ми їздили в печеру Угринь і там я зайшов прохід, я прокопав і там був невеличкий новий райончик, метрів на 60-70. Як це часто буває, цей прохід я знайшов практично наприкінці експедиції. Його повністю дослідити ще не вдалося. Буквально через два-три тижні ми знову туди їдемо вже детальніше розглядати.

— Тим, хто вирішив помандрувати під землею, що потрібно знати?

— Все залежить від самих печер, в які людина зібралася іти. На Західній Україні у нас є екскурсійні печери, де достатньо одягнути одяг, який не шкода забруднити, каску на голову, щоб запобігти удару і бажано хороше світло — два ліхтарики, головний і запасний. Бажано іти в печеру з людиною, яка на цьому розуміється. Не йти самостійно, щоб не загубитися і не трапилося чогось.

— А для Вас це що в першу чергу, відпочинок?

— Так, для мене це відпочинок. Там ти забуваєш про соціальні негаразди, ти повністю занурюєшся в цей новий світ. Ти дуже сильно відпочиваєш психологічно, особливо, в наш час, коли емоційне навантаження дуже високе. У печері тебе не хвилює який зараз курс долара. Ти повністю відпочиваєш.

— Там не чутно зовнішнього світу, повна тиша.

— Так, абсолютна тиша і темрява.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»