Розмір тексту

Лицар неба Іван Кожедуб

Кожедуб Іван Микитович Кожедуб Іван Микитович | Фото: wikipedia.org

Серед героїв Великої Вітчизняної війни почесне місце в історії України належить нашому славному земляку Івану Микитовичу Кожедубу — льотчику-винищувачу, асові повітряних боїв

Іван Кожедуб народився 8 червня 1920 року в селі Ображіївка (тепер Шосткинського району Сумської обл.). Змалку звик до селянських клопотів. Разом з братом у полі, порався в господарстві. Увіч бачив примусову колективізацію, «розкуркулення» і те, як важко спинався на ноги колгосп «Червоний партизан». Були й радісні хвилини: перший радіоприймач, «лампочка Ілліча». А над Ображіївкою невдовзі загули мотори літаків.

Це був час бурхливого розвитку авіації. Легендарний Валерій Чкалов разом з Георгієм Байдуковим та Олександром Бєляковим здійснив безпересадочні перельоти з Москви до Петропавловська-на-Камчатці й далі на острів Удд. Він став кумиром для 15-річного хлопця, який зачитувався літературою про авіацію. Тож не дивина, що, вступивши до хіміко-технологічного технікуму, подав заяву в аероклуб, де вже вчилися його друзі. М’язистий і міцний, наче молодий дуб, він легко пройшов медичну комісію. Відтоді ніколи не розлучався а авіацією.

Доволі швидко навчився керувати легкомоторним літаком. Для когось іншого цього, можливо, було б досить, але не для того, хто мріяв стати військовим льотчиком. І вступив-таки осоавіахімовець до Чугуївської школи пілотів-винишувачів. У інструктора не було з ним проблем. З вигляду забарний і неповороткий, Іван виявив неабияку кмітливість. Його першого з групи курсантів було допущено до самостійних вильотів на учбово-тренувальному літаку. Блискуче закінчивши льотне училище, Іван лишився в ньому інструктором. Що ж, молодий пілот мав усі підстави пишатися своїм успіхом.

Там, у льотній школі, Кожедуба застала війна. На рапорт до керівництва з проханням послати його в діючу армію надійшла негативна відповідь. Училище евакуювали в Середню Азію. Хоч як важко було в евакуації й боліла душа за рідне село, в якому вже хазяйнували окупанти, свої службові обов’язки він виконував сумлінно, готуючи першокласних пілотів. Це засвідчували вдячні листи з фронтових частин, де йшлося про високу професійну майстерність його вихованців.

Лише в березні 1943 року потрапив на фронт. Бойове хрещення було невдалим: підбитий літак ледве дістався аеродрому. Це послужило уроком на майбутнє. Завзято запозичував досвід у бувалих льотчиків, поповнюючи свій арсенал.

Особливо зросла бойова майстерність молодого Кожедуба, влітку 1943 року, під час битви на Курській дузі. Десь через місяць після її початку його було нагороджено орденом Червоного Прапора.

Розгорнувши широкий наступ, радянські війська вже визволяли землю України, очищаючи від фашистів міста і села. В лютому 1944-го на польовий аеродром надійшла звістка про присвоєння Іванові Кожедубу звання Героя Радянського Союзу. Через кілька днів командир авіаційного з’єднання вручив йому орден Леніна і Золоту Зірку.

Отже, влітку 1944-го досвіду Кожедубові було не позичати. Часто літав він сам чи з напарником на «вільне полювання» за лінію фронту, ведучи пошук цілі.

У серпні 1944 року капітан Кожедуб став двічі Героєм Радянського Союзу.

Настав 1945 рік. Війська фронту, ведучи бої за Віслою, наближалися до Одеру. Тепер під крилом літаків миготіли гостроверхі будинки, готичні шпилі середньовічних соборів, рівні стрічки асфальтованих доріг. Це вже була Німеччина. Війна впритул підійшла до її столиці.

За Одером, в районі Берліна, гітлерівці сконцентрували велику кількість авіації, в тому числі й експериментальні зразки реактивних літаків. Через кілька днів Кожедубу — першому з радянських винищувачів — вдалося збити таку машину у берлінському небі.

Того дня, коли над рейхстагом замайорів червоний прапор, його викликали до Москви, де він від імені солдатів, сержантів, офіцерів і генералів — учасників Берлінської операції — привітав по радіо радянських людей з Першотравнем.

18 серпня 1945 року указом Президії Верховної Ради СРСР Івану Кожедубові втрете було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Закінчилися свята, відгриміли переможні паради, й знову настали трудові будні. 1949 року закінчив Військово-повітряну академію, а 1956-го — Академію Генштабу. З 1964 року був першим заступником командуючого авіацією Московського військового округу. З 1971-го — на керівній роботі в центральному апараті ВПС.

Бойові літаки здіймаються в повітря, коли політики потрапляють у безвихідь. Протистояння двох великих держав у корейському питанні після 1945 року призвело до розділу країни «Вранішньої свіжості» на дві частини по 38-й паралелі. Там вибухнула громадянська війна. На засіданні Ради Безпеки ООН у липні 1950 року було прийнято рішення про перетворення американських окупаційних військ у південній частині півострова на «війська ООН». Радянський представник, не скориставшись правом «вето», залишив зал засідань. Прорахунок дипломатів швидко дався взнаки. Під блакитним прапором ООН проти Північної Кореї виступили війська ще 15 держав. Війна перестала бути громадянською. Це — одна з версій початку бойових дій у міжнародному конфлікті.

МІГ-15МІГ-15

Тож зрозуміло, чому радянські льотчики таємно, під чужими іменами, в чужих мундирах літали на винищувачах з китайськими розпізнавальними знаками й гинули, про що їхні рідні дізнавалися лише з секретної пошти.

Кожедуб відбирав людей особисто, здебільше тих, хто мав уже бойовий досвід і досконало володів новітніми реактивними винищувачами «Міг-15». Перед групою стояло завдання: прикрити небо Північної Кореї від американської авіації і захистити на далеких підступах кордони Радянського Союзу. Базувалася вона на китайських аеродромах Ан-дунь, Мигоу та ін.

Перші зустрічі в повітрі ворогуючих сторін були не на користь радянських винищувачів. Не зважаючи на сувору заборону самому підійматися у небо, Кожедуб повів у бій свою групу. Противник почав зазнавати втрат, зростала кількість збитих «літаючих фортець», винищувачів «Сейф», Ф-86 та інших американських літаків. Західні газети назвали радянський «Міг-15» «корейським сюрпризом».

Корейська війна дала змогу насамперед виявити співвідношення сил західних держав і Радянського Союзу. І хоч би як оцінювали аналітики її дипломатичні й економічні наслідки, перевага радянських льотчиків у небі Кореї була цілком очевидною.

До 1970-го Іван Микитович регулярно літав на винищувачах, освоїв десятки типів літаків та вертольотів. Останні польоти здійснював на літаку МІГ-23.

У 1985 році йому було присвоєно військове звання — Маршал авіації.

Помер Іван Миктович Кожедуб 8 серпня 1991 року. Похований на Новодівичому кладовищі у Москві.

На могилі нашого співвітчизника, тричі Героя Радянського Союзу у Москві, й досі не встановлено пам’ятника. Чи не тому, що надто складною і незвичною була повоєнна біографія цієї непересічної людини?

Тим часом після його смерті 1991 року військове керівництво КНР запросило до Пекіна дружину померлого Вероніку Миколаївну й запропонувало перенести його останки до китайської столиці. Вдова відмовилася. Не прийняла й матеріальної допомоги на спорудження пам’ятника.

У Китаї і досі пам’ятають про нашого славного земляка і хлопців з України, Росії, Казахстану, Білорусі, які під іменами китайських добровольців билися з «імперіалістичним, агресором» у 1950—1953 роках.

Сьогодні, коли багато історичних подій тлумачаться по-новому, вперше входять у наш інтелектуальний обіг віднайдені документи, не відмовляймося від духовної спадщини, хоч би якою вона не була складною і суперечливою. Іван Кожедуб жив і діяв у радянський час, вірою і правдою служив своєму народові, захищаючи його від ворогів, зміцнював могутність військово-повітряних сил країни.

Виховуючи нині молодих захисників незалежної України, ми не маємо права забувати імена тих, хто може бути прикладом для нас з вами.

За матеріалами Інтернет-видань

Матеріали по темі:

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему