Розмір тексту

Український очіпок входить у моду у Франції, Італії й Росії

Український очіпок Український очіпок | Фото: Наталія Жовнір

Валентина Ануарова повертає в жіночий гардероб очіпки

Полтавка Валентина Ануарова в минулому випробувала себе у різних видах народного мистецтва, а потім зайнялася тим, чим давно ніхто у нас не займався: почала робити очіпки — повертати у жіночий гардероб давно забутий старовинний головний убір.

Валентина Іванівна відновлює зразки очіпків, які були характерні для центральної частини України — зокрема Полтавщини, заходу Київщини, півдня Чернігівщини і Сумщини та заходу Харківщини, що межує з нашою областю.

Очіпок

Виготовленням очіпків Валентина займається вже п’ять років, усе від початку до кінця робить сама. Перш ніж почати цю справу, впродовж двох років вивчала історію, читала різну літературу по темі.

— Я маю два очіпки етнічних, — каже Валентина Ануарова. — Це очіпки повсякденні, які зберігали хустку (хустка була дуже дорогою). А потім з’явилися святкові очіпки, які шилися з дорогих тканин: жінки одягали їх на весіллі, коли виходили заміж, і знімали тільки вночі; носили вони ці головні убори до кінця свого життя.

Очіпок

Очіпок

— Валентино Іванівно, а повсякденні очіпки виготовлялися з полотна?

— Так — із домотканого конопляного полотна. Потім з’явилися ситець, сатин — ці тканини більше привозилися в Україну. Незаможні жінки оздоблювали їх вишивкою — і навіть під ці очіпки одягали стрічки: для того, щоб не вимазати. Святковий очіпок і взагалі не прався — під нього тим більше стрічки одягали.

— Не прався чому?

— Бо це була дуже дорога річ, з дорогої тканини, короною зроблена. Від прання такий очіпок втратив би форму.

— З яких саме тканин виготовлялися святкові очіпки?

— З різних — таких, як парча, шовк, оксамит. Вони були зазвичай строкаті.

— А сьогодні хтось носить виготовлені Вами очіпки у повсякденному житті?

— Жінки беруть пошиті з цупких тканин очіпки до демісезонних пальто і на пляж; господарки одягають очіпки на кухні. Купують ці головні убори майстри і співачки; брала у мене очіпок поетеса, і англієць якось придбав своїй подрузі. Купують очіпки люди, які відроджують етнічні традиції, і ті, хто працює за кордоном з діаспорою, в українських посольствах; і просто жінки беруть носити за кордоном. Багато жінок уже брали очіпки, щоб просто носити.

— А з яких країн ці жінки?

— Точно пам’ятаю, що мої очіпки брали у Францію й Італію, також у Росію. Здається, і з Відня жінка купувала, і ще звідкись із тих країн німецьких.

— Ваша дочка Діана, яка створює чудові моделі одягу в етностилі, допомагає й Вам у Вашій роботі?

— Діана робить віночки до українського національного костюму. Я їй передала цю справу повністю. Це тонка авторська ручна робота.

Валентина Ануарова (справа) з дочкою ДіаноюВалентина Ануарова (справа) з дочкою Діаною

— Валентино, а Ви самі вдягали кудись очіпок?

— Вперше я одягла очіпок на показ колекції одягу Юрія Матвєєва, присвяченої 300-річчю Полтавської битви. Вдягаю я очіпок і на ярмарках. Мої вироби були сфотографовані, і Олег Скрипка поїхав у Францію з буклетом, на обкладинці якого були ці фото.

Комусь іще здається, що очіпок — це сива давнина, етнографічний сувенір, і що ніхто його в сучасному житті одягти не може. Але це, як бачимо, не так. Прекрасні головні убори, які виготовляє Валентина Ануарова, гідні подиву, і вони впевнено приходять у гардероб сучасної жінки.

Наталія ЖОВНІР, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему