Привітання з Новим роком від «Полтавщини»
Ось і минає важкий, складний, шалений, навіть божевільний 2014 рік. Більше про це нічого не хочеться згадувати.
Далі — тільки про приємне.
Якщо без банальностей (а для кого це банальність, то ми не винуваті), то не будемо сумувати про те, що ми вже зробили, сумуємо разом за те, що зробити не вдалося. Дивимося вперед, а не назад. На цьому на умовній політиці ставимо крапку.
Чоловіки. У 2014 році ми нарешті зрозуміли, що ми все-таки чоловіки. Так, нам з дитинства говорили, що чоловіки не плачуть, що чоловіки сильні. Так, ми сильні. Ми згадали про це. Але маленька дитина, той хлопчик, залишається назавжди із нами. І він іноді плаче, іноді «навзрид», але нехай це сприймають як сльози, що навертаються на очі проти зимового вітру.
Жінки. Усі слова, як і завжди, безсилі. На картині Миколи Реріха, містика та східнознавця, жінка веде за руку чоловіка. Це не просто збіг обставин, це глибокий, фундаментальний смисл. Просто жінки так тонко ведуть, що чоловіки при цьому твердо переконані, що ведуть чомусь вони. Ну, просто хлопчику без права на сльози не говорять про це на публіку.
Діти. Так, завершимо саме дітьми. Ваші очі — це очі Істини. Ви бачите небо — небом, дерева — деревами, а море — морем. Такими, як вони є насправді. Це далі у вас будуть нашарування ілюзорної дорослості, а значить і несправжності. Але, чорт забирай, віддайте нам хоч на хвилинку «ваші очі», ми, колишні діти, хочемо, як колись, подивитися на справжнє небо, справжні дерева і справжнє море.
Завершуємо. Бажаємо усім у 2015 році хоч на хвилинку мати дитячі очі. Все інше до цього долучиться. Вже доросле і справжнє. За сім «дзінь».
З Новим роком, з Різдвом Христовим! Ми вас любимо.