19 грудня Православна Церква вшановує пам’ять Святителя Миколая

З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов’ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують Схід і Захід, усі християни і навіть мусульмани.

Якось св. Миколай вирішив поклонитися місцям, освяченим і позначеним чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав св. Миколая від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до міста Мира, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті мирського архієпископа по волі Божій св. Миколая возвели в сан єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх.

Повернувшись до своєї єпархії, святитель приніс їй мир і благословення, сіючи слово Істини, припиняючи в самому корені суєтне мудрування, викриваючи закоренілих єретиків і лікуючи занепалих та тих, що ухилились через незнання. Він був воістину Світло Миру та Сіль Землі, бо житіє його було світлом і слово його було розчинено сіллю премудрості.

Ще за життя святитель робив багато чудес. З них найбільшу славу святитель здобув за позбавлення від смерті трьох чоловіків, неправедно засуджених користолюбним градоначальником. Святитель сміливо підійшов до ката й затримав його меч, вже занесений над головами засуджених. Градоначальник, викритий святителем Миколаєм у неправді, розкаявся і просив його про прощення.

Не раз рятував святитель потопаючих у морі, виводив з полону і ув’язнення у в’язницях. До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого Угодника. Але настав час, коли і він повинен був віддати загальний борг людського єства. Після нетривалої хвороби він мирно помер у грудні 342 року. Чесні його мощі зберігалися нетлінними в місцевій кафедральній церкві та виділяли цілюще миро, від якого багато хто одержував зцілення. У 1087 році мощі його були перенесені до італійського міста Бар, де спочивають і понині (22 травня). У місті Мирра (сьогодні це Демре), на подвір’ї церкви, де служив колись Святитель Миколай, встановлено пам’ятник, де він зображений обступленим дітьми.

В Україні з давніх-давен відзначали свято Миколая з особливим шануванням. Напередодні 19 грудня хлопці, один з яких був переодягнений Миколаєм, обходили двори з піснею «Ой хто, хто Миколая любить!» і роздавали подарунки дітям: цукерки, фрукти, горіхи тощо, а неслухняним, таких в Україні геть мало, залишали коротку та тонку різку, як пересторогу на майбутнє.

Віруючі вшановують святого і приходять до нього з молитвою. Святитель Миколай завжди був з нашим народом, він постійно присутній серед нас і допомагає нам у справі спасіння, він завжди поспішає на допомогу до тих, хто його кличе. Він молить Бога про всіх людей, щоб Господь освятив нас істиною Своєю, аби за його прикладом ми ввійшли в радість Господа Нашого.

Василь ФАЗАН, протоієрей Вознесенського храму УПЦ