На Полтавщині вшанували видатного філософа Григорія Сковороду

3 грудня на Чорнухинщині відзначено 292-у річницю від дня народження поета і філософа, гуманіста і просвітителя Григорія Савича Сковороди. Обласне літературно-мистецьке свято «Благословенні ви, сліди мандрівника Сковороди» розпочалося покладанням квітів до підніжжя пам’ятника великому землякові на території його літературно-меморіального музею. Про це повідомили в прес-службі Полтавської облради.

Основні урочистості відбулися у районному Центрі культури і дозвілля. Зокрема було зазначено, що про життя і творчість Сковороди написано десятки книжок. До цієї роботи долучилися і місцеві автори. Видано книги Миколи Булди «Мудрець з чорнухинського краю», Трохима Зуба «Велет мислі і слова», Тетяни Гринь «Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди: путівник», Георгія Шибанова «Сковородинознавчі студії», Володимира Стадниченка «Садівник щастя. Сковорода, як дзеркало України», «Учитель з Назарета і учень із Чорнух», які відкривають нам нові горизонти життя і творчості Григорія Савича.

Відбулося нагородження учнів загальноосвітніх шкіл серед яких лауреати щорічної премії Г.С.Сковороди, що присуджується за вагомі досягнення у навчанні, різних сферах суспільного та громадського життя, та переможці районного конкурсу знавців творчої спадщини Г.С.Сковороди «Іду за Сковородою».

Нагадаємо окремі цитати нашого мудреця:

1. Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі за моє тіло.
2. Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
3. Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
4. Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце — справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве — бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове — вепр, хоч подоба бобра.
5. Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.
6. Найкраща помилка та, якої допускаються у навчанні.
7. Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
8. Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.
9. Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
10. Мудрець мусить і з гною вибирати золото.
11. Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?
12. Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
13. Джерелом нещастя є наша безрадність: вона нас полонить, представляючи гірке солодким, а солодке гірким. Але цього б не було, якби ми самі з собою порадилися.
14. Шукаємо щастя по сторонам, по вшам, по статтях, а воно є всюди і завжди з нами: як риба в воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає самих нас.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»